Будапешт. День другий. Пешт


Другий день почався зі сніданку в кафе Elysée біля самого парламенту — я туди приїхав трохи раніше, щоб устигнути пройтися набережною (вид на Буду з набережної на заголовній фотці) й ранковими вулицями. Омлет вони роблять смачний. А сам парламент з боку кафе виглядає якось так:

Якби у мене була така Верховна Рада, я б, може, не був таким злим і нікуди б і не поїхав.

Перед лицьовою частиною будівлі — площа Лайоша Кошута, угорського правителя середини 19-го сторіччя. Там йому і памʼятник стоїть. А через площу — етнографічний музей:

Газони під парламентом зелені й акуратні, але табличка суворо забороняє туди заходити:

Tilos — це перше слово, яке можна мимоволі вивчити, коли приїжджаєш у Будапешт. Значить воно, звісно, «заборонено». Я зайвий раз не буду знущатися з угорської мови, яка на тлі своїх сусідів виглядає марсіанською, але кілька слів мене особливо порадували:

  • dohany (догани) — тютюн, і одна з вулиць, на якій стоїть синагога, навіть так і називається;
  • irod (ірод) — офіс;
  • következő megálló (кьоветкезо мегалло) — наступна зупинка (мегалло — це з якої планети взагалі?);
  • tér (тир) — площа;
  • utca (утца) — вулиця; ну і т. п.

Насправді, для приїжджих у столиці проблем немає — у готелях, кафе/ресторанах і навіть просто на вулиці всі більш-менш спроможні поговорити англійською. Бо вимушені. Крім угорців угорську мову мало хто знає.

Так виглядає парадний вхід до парламенту:

Як нам пояснили на екскурсії, ним рідко коли користуються, хіба під час церемоній. У той день, до речі, хтось приїздив з офіційним візитом, тому на сходах розкочували червону доріжку, а на мостах висіли прапори.

Спускаємося на набережну. Йожеф Аттіла, угорський поет, зажурився:

Далі на набережній є цікаві артефакти. Наприклад, металеве взуття:

Це меморіал на згадку про жертв Голокосту.

Я ж доходжу до ланцюгового мосту Сечені і по традиції пішки переходжу Дунай, щоб зробити свою коронну фотку:

Час уже піджимає, тому вертаюся назад, попутно роздивляючись місцеву архітектуру:

І транспорт:

А потім потрапляю у парламент.

Екскурсії ідуть одна за одною, паралельно кількома мовами і з десятками людей в одному потоці. Контингент вельми різноманітний, від молоді до бабусь, і судячи з розмов, у бабусь доволі насичена програма подорожування Європою.

У самому парламенті фоткати можна всюди, окрім зали з короною, але я не сильно відволікався. Ось це — запасна зала для засідань, точно така ж, як і основна:

А це — хол:

Зауважте імперську розкіш і кількість золота. Нам називали числа, і воно вимірювалося тоннами.

В одній із зал по периметру розміщуються різні фігурки, які символізують ремесла:

Є навіть те, яким я й займався в той момент:

Також у будівлі парламенту є магазинчик із сувенірами і невеличкий музей. Там стоїть макет будівлі в розрізі, різні інтерактивні екрани та цікаві артефакти. Наприклад, зірка, яку зняли самі знаєте коли:

Або головний годинник парламенту:

Я дуже здивувався, коли роздивившись, побачив, що це не просто макет, а справний робочий живий механізм, який показує поточний час.

Зала симпатична й світла. У кадр потрапили дві італійки, які йшли паралельним із нами потоком, а минулого дня вечеряли біля мене в центрі міста:

Виходимо з будинку парламенту і йдемо роздивлятися архітектуру нижнього міста. Зліва виглядає реформатська церква:

А це просто якийсь будинок на розі вулиць. Зліва від нього видно музей води, архівів і книжкових колекцій:

Базиліка Святого Іштвана, точніше, фронтальна частина її, оскільки сама будівля величезна, і в кадр не влазить (добре було б мати ще більш ширококутний обʼєктив для такого):

Біля неї я пообідав в однойменному кафе, але їжа там така собі — пріснувато.

Симпатична будівля на площі Ференца Деака, політика, завдяки якому виникла Австро-Угорщина:

Пірнаю у менші вулички:

Променад:

Незвичний як для мене спосіб будувати жилі будинки:

У центрі є й затишні вулички типу такої:

На невеличких площах на перехресті таких вулиць є фонтани, а на лавочках вмощується молодь з ноутбуками:

У цей момент до мене підійшов якийсь дядько, заговорив відразу російською мовою, назвав мене «соотєчєствєнніком» і попросив сфоткать, чим спочатку викликав мій подив, а потім розізлив. Я-то його сфоткав, але доволі ясно дав зрозуміти, що ніякий йому я не «соотєчєствєннік». Ну от звідки такі беруться?

Угорський національний музей:

Тут газони вже вільно займаються городянами.

Рухаюся в напрямку міського парку, щоб дати ногам трохи відпочити й заодно подивитися міні-футбол. Наліпка на вулиці нагадує, що ми у столиці не тільки Угорщини:

Згодом поїзд везе мене назад у Брно.

Загалом, місто годиться як хороша туристична атракція з цікавою архітектурою, чудовими видами з пагорбів і пристойним громадським транспортом. Хоча навряд чи я тут жив би — це, все-таки, столиця з відповідною кількістю людей і машин.

Мітки: , ,