Будапешт. День перший. Буда


Наприкінці вересня, 26-го і 27-го числа, я мав задоволення поїхати в Будапешт. Із Брно йде прямий поїзд до Келеті, але дві речі мене не дуже приємно здивували. По-перше, десь за Братиславою цивілізація закінчується, і замість пристойних 160 ми їхали приблизно 80 км/год, а у пригородах самого Будапешта — взагалі 20. По-друге, ми не переїжджали Дунай. Так, треба було спочатку подивитися карту, але я чомусь думав, що поїзд йде коротшим шляхом, а не в обʼїзд. Тим не менше, після Штурово ми прямували деякий час вздовж річки, тому подивитися з вікна вагона було що.

Після приїзду я зробив три речі: по-перше, відвʼязався від тітоньки, яка мені щось намагалася впарити в переході на привокзальній площі, по-друге, зайшов у туристичний центр, де гарантовано говорять англійською, і купив собі добовий проїзний за ≈5 €, і, нарешті, по-третє, заселився в готель (Hotel Charles, якщо цікаво, три зірочки, 44 €, дешевше нема, хоча і за таку ціну таке собі), пожалкувавши, що припер із собою осінню куртку, бо погода зробила мені теплий подарунок на обидва дні.

І оскільки днів у мене було два, перший я відвів на Буду — замок і цитадель.

Місто місцями доволі зелене і затишне:

Місцями переповнене туристами, але як наче можна було очікувати чогось іншого. Церква Святого Матяша:

Усе тримається в дуже охайному стані й акуратно відреставровано. Залазимо на отой Рибацький бастіон, заплативши попередньо 280 форінтів:

і маємо чудове місце на оглядовому майданчику. Ланцюговий міст Сечені, один із символів міста:

Справа від мене та ж церква, тільки з іншого ракурсу, і оглядові майданчики з іншої частини бастіону. Звісно, там купа кафе.

Очевидно, я приїхав не в кафе. Робимо панораму Пешта. По центру — грандіозна споруда парламенту, трохи ліворуч, уже на цьому березі, видно шпилі церкви Святої Анни, справа — кальвіністську церкву:

Злазимо з бастіону і йдемо дивитися, що там ще є. Вулички, до речі, тут звичайні, з дорожніми знаками, їздять автомобілі (мабуть, якісь обмеження все одно є) і туристичні міні-машини. А піднятися на пагорб можна ліфтом, підʼїхавши з готелю автобусом.

Проходимо повз усіляких розвалин і палацу Шандора, біля якого якраз міняється охорона, і спускаємося до Національної галереї симпатичними сходами:

Звідси також добре видно Пешт, знову той же міст, а за ним — базиліку Святого Іштвана. Біля неї я обідатиму наступного дня.

Знову Дунай і парламент. До парламента також доберуся наступного дня, бо я приїхав не просто так, а на екскурсію всередині. Тим часом нагадаю, що це третя дунайська столиця за час моїх подорожей. Зліва — острів Маргарити й однойменний міст:

А це, власне, сама галерея з памʼятником Євгену Савойському, австрійському полководцю:

Заходимо з іншої сторони галереї і дивимося на фонтан короля Матяша:

Оце внутрішній дворик, який називається Левʼячим. Справа — бібліотека, зліва — Історичний музей Будапешта:

Спускаємося вниз фунікулером, щоб трамваєм підʼїхати до схилів цитаделі:

Фунікулер знизу (читається «шикло», а коштує як добовий проїзний):

Сідаємо на трамвайчик, проїжджаємо кілька зупинок і починаємо підніматися до цитаделі. Тут дуже хороша висота, круті асфальтовані стежки й бетонні сходи, чудовий вигляд на південну частину міста:

Піді мною — міст Ержебет, біля нього — парафіальна церква внутрішнього міста, позаду — театр Іштвана Еркені (коричневий великий будинок із наче тунелем у ньому):

Тим часом сонце вже сідає, даючи мʼяке жовте світло. Я йду вздовж цитаделі і роблю останню фотографію цього дня. На ній — увесь замок як на долоні, лісисті пагорби північно-західної частини міста і мʼяке вечірнє небо:

Спускаюся вниз крутою доріжкою, сідаю в автобус і їду на той берег Дуная вечеряти.

Наступного разу прогуляємося Пештом і зайдемо в парламент.

Мітки: , ,