Будапешт. День перший. Буда


Напри­кін­ці вере­сня, 26-го і 27-го числа, я мав задо­во­ле­н­ня поїха­ти в Буда­пешт. Із Брно йде пря­мий поїзд до Келе­ті, але дві речі мене не дуже при­єм­но зди­ву­ва­ли. По-пер­ше, десь за Бра­ти­сла­вою циві­лі­за­ція закін­чу­є­ться, і замість при­стой­них 160 ми їха­ли при­бли­зно 80 км/год, а у при­го­ро­дах само­го Буда­пе­шта — вза­га­лі 20. По-дру­ге, ми не пере­їжджа­ли Дунай. Так, тре­ба було спо­ча­тку поди­ви­ти­ся кар­ту, але я чомусь думав, що поїзд йде коро­тшим шля­хом, а не в обʼ­їзд. Тим не мен­ше, після Шту­ро­во ми пря­му­ва­ли деякий час вздовж річки, тому поди­ви­ти­ся з вікна ваго­на було що.

Після при­їзду я зро­бив три речі: по-пер­ше, від­вʼя­зав­ся від тітонь­ки, яка мені щось нама­га­ла­ся впа­ри­ти в пере­хо­ді на при­вок­заль­ній пло­щі, по-дру­ге, зайшов у тури­сти­чний центр, де гаран­то­ва­но гово­рять англій­ською, і купив собі добо­вий про­їзний за ≈5 €, і, наре­шті, по-тре­тє, засе­лив­ся в готель (Hotel Charles, якщо ціка­во, три зіро­чки, 44 €, дешев­ше нема, хоча і за таку ціну таке собі), пожал­ку­вав­ши, що при­пер із собою осін­ню кур­тку, бо пого­да зро­би­ла мені теплий пода­ру­нок на оби­два дні.

І оскіль­ки днів у мене було два, пер­ший я від­вів на Буду — замок і цита­дель.

Місто місця­ми дово­лі зеле­не і зати­шне:

Місця­ми пере­пов­не­не тури­ста­ми, але як наче можна було очі­ку­ва­ти чогось іншо­го. Цер­ква Свя­то­го Матя­ша:

Усе три­ма­є­ться в дуже охай­но­му ста­ні й аку­ра­тно від­ре­став­ро­ва­но. Зала­зи­мо на отой Риба­цький бастіон, запла­тив­ши попе­ре­дньо 280 форін­тів:

і має­мо чудо­ве місце на огля­до­во­му май­дан­чи­ку. Лан­цю­го­вий міст Сече­ні, один із сим­во­лів міста:

Спра­ва від мене та ж цер­ква, тіль­ки з іншо­го ракур­су, і огля­до­ві май­дан­чи­ки з іншої части­ни бастіо­ну. Зві­сно, там купа кафе.

Оче­ви­дно, я при­їхав не в кафе. Роби­мо пано­ра­му Пешта. По цен­тру — гран­діо­зна спо­ру­да пар­ла­мен­ту, тро­хи ліво­руч, уже на цьо­му бере­зі, видно шпи­лі цер­кви Свя­тої Анни, спра­ва — каль­ві­ніст­ську цер­кву:

Зла­зи­мо з бастіо­ну і йде­мо диви­ти­ся, що там ще є. Вули­чки, до речі, тут зви­чай­ні, з доро­жні­ми зна­ка­ми, їздять авто­мо­бі­лі (мабуть, якісь обме­же­н­ня все одно є) і тури­сти­чні міні-маши­ни. А під­ня­ти­ся на пагорб можна ліфтом, під­ʼ­їхав­ши з готе­лю авто­бу­сом.

Про­хо­ди­мо повз усі­ля­ких роз­ва­лин і пала­цу Шан­до­ра, біля яко­го якраз міня­є­ться охо­ро­на, і спу­ска­є­мо­ся до Націо­наль­ної гале­реї сим­па­ти­чни­ми схо­да­ми:

Звід­си також добре видно Пешт, зно­ву той же міст, а за ним — бази­лі­ку Свя­то­го Іштва­на. Біля неї я обі­да­ти­му насту­пно­го дня.

Зно­ву Дунай і пар­ла­мент. До пар­ла­мен­та також добе­ру­ся насту­пно­го дня, бо я при­їхав не про­сто так, а на екс­кур­сію все­ре­ди­ні. Тим часом нага­даю, що це тре­тя дунай­ська сто­ли­ця за час моїх подо­ро­жей. Злі­ва — острів Мар­га­ри­ти й одно­ймен­ний міст:

А це, вла­сне, сама гале­рея з памʼя­тни­ком Євге­ну Савой­сько­му, австрій­сько­му пол­ко­вод­цю:

Захо­ди­мо з іншої сто­ро­ни гале­реї і диви­мо­ся на фон­тан коро­ля Матя­ша:

Оце вну­трі­шній дво­рик, який нази­ва­є­ться Левʼя­чим. Спра­ва — бібліо­те­ка, злі­ва — Істо­ри­чний музей Буда­пе­шта:

Спу­ска­є­мо­ся вниз фуні­ку­ле­ром, щоб трам­ва­єм під­ʼ­їха­ти до схи­лів цита­де­лі:

Фуні­ку­лер зни­зу (чита­є­ться «шикло», а коштує як добо­вий про­їзний):

Сіда­є­мо на трам­вай­чик, про­їжджа­є­мо кіль­ка зупи­нок і почи­на­є­мо під­ні­ма­ти­ся до цита­де­лі. Тут дуже хоро­ша висо­та, кру­ті асфаль­то­ва­ні стеж­ки й бетон­ні схо­ди, чудо­вий вигляд на пів­ден­ну части­ну міста:

Піді мною — міст Ерже­бет, біля ньо­го — пара­фі­аль­на цер­ква вну­трі­шньо­го міста, поза­ду — театр Іштва­на Ерке­ні (кори­чне­вий вели­кий буди­нок із наче туне­лем у ньо­му):

Тим часом сон­це вже сідає, даю­чи мʼя­ке жов­те сві­тло. Я йду вздовж цита­де­лі і роблю остан­ню фото­гра­фію цьо­го дня. На ній — увесь замок як на доло­ні, ліси­сті пагор­би пів­ні­чно-захі­дної части­ни міста і мʼя­ке вечір­нє небо:

Спу­ска­ю­ся вниз кру­тою доріж­кою, сідаю в авто­бус і їду на той берег Дуная вече­ря­ти.

Насту­пно­го разу про­гу­ля­є­мо­ся Пештом і зай­де­мо в пар­ла­мент.

Мітки: , ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*