А і Б

Спо­ча­тку Б — Блан­ско. Я туди їздив 10-го липня, і фотки лежа­ли аж до сьо­го­дні, бо через спе­ку в мене голо­ва не вари­ла так, щоб їх обро­би­ти.

Блан­ско — неве­ли­чке місте­чко кіло­ме­трів за 30 від Брна. Туди щого­ди­ни ходить регі­о­пан­тер­ка S2.

Там є кри­хі­тний замок з неве­ли­чким озер­цем біля ньо­го. В озе­рі пла­ває деся­ток ліни­вих чере­пах і цві­те біле лата­т­тя:

Оце вам мас­штаб озе­ра і зам­ку:

Це рене­сан­сна будо­ва кін­ця 16-го сто­лі­т­тя. Зараз там музей, оче­ви­дно. Поруч — неве­ли­чкий парк, дитя­чий май­дан­чик, ну і центр міста поруч. Усе поруч.

Біля озер­ця ростуть кві­то­чки. Як я міг не сфо­тка­ти таку кві­то­чку:

Якщо під­ні­ма­ти­ся далі на пів­ніч міста, можна зна­йти зати­шні буди­но­чки:

Зві­сно, там є і бага­то­по­вер­хів­ки. Догля­ну­ті, з дитя­чи­ми май­дан­чи­ка­ми, пар­ко­мі­сця­ми, лісом під боком etc etc etc. От, напри­клад, шко­ла зі сво­їм ста­діо­ном, і якась бага­то­по­вер­хів­ка на задньо­му пла­ні:

Кін­це­ва мета — ста­вок на Пала­ві. Узя­ли пере­го­ро­ди­ли поті­чок, обла­шту­ва­ли пляж, напу­сти­ли кру­пної риби, заба­ба­ха­ли аера­цію води. Мальов­ни­чо:

Прав­да, я не дуже роз­ра­ху­вав свої сили і взу­т­тя через пого­ду (чеський метео­цен­трум обі­цяв прохо­ло­ду), тому дове­ло­ся повер­та­ти­ся назад у Брно.

30-го ж липня я вибрав­ся в гори біля Ада­мо­ва. Тут неда­ле­чко є Морав­ський карст із пече­ра­ми, під­зем­ною річкою, кри­ста­лі­чни­ми поро­да­ми на поверх­ні і пів­кі­ло­ме­тро­ви­ми гора­ми. А ще тури­сти­чни­ми стеж­ка­ми, дже­ре­ла­ми і огля­до­ви­ми май­дан­чи­ка­ми:

Зві­сно, це не Кар­па­ти, щоб висо­ко-висо­ко, і тим біль­ше не Аль­пи, до яких я теж колись добе­ру­ся, зате неда­ле­ко. Можна в шор­тах і сан­да­лі­ях поти­хень­ку під­ня­ти­ся в тіні міша­но­го лісу. І вми­ва­ти­ся дже­рель­ною водою після чер­го­во­го під­йо­му.

Пів­ден­ний шма­то­чок Ада­мо­ва:

Тра­ди­цій­но, понад стеж­кою кві­то­чки. Я не наля­гаю, але не міг прой­ти повз цієї:

Най­ви­ща точка цієї подо­ро­жі, десь мабуть тро­хи біль­ше 400 метрів. Піді мною — ске­ля, і на її краю стрьом­ну­ва­то:

Висо­та сусі­дніх гір дохо­дить до 520+ метрів.

Назад спу­ска­ю­ся кру­тою камʼя­ною стеж­кою, попу­тно роблю фотку з місця від­по­чин­ку на висо­ті при­бли­зно 370 метрів:

Видно сусі­дні гори через доро­гу, до якої мене і виво­дить ця стеж­ка.

Далі — пішки через пів­ні­чну части­ну Ада­мо­ва до залі­зни­чної зупин­ки, і за 20 хв я зно­ву у Брні.

Мітки: , , , ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*