Sĺozy Temnoji Madonny

Uĺana Halych

Khtoś utik za mezhu. Khtoś ishov – ne dijshov,
Khtoś upav i zasnuv.
Tiĺky my – jak zavzhdy, vichno juni
na rozjushenyj biĺ nakladajuchy shov,
provodzhaly vesnu
i smijalyś u vichi fortuni.

I ne vchora horily – zghasaly vohni
u obijmakh imly…
spokushaly, zbyvaly z dorohy.
Khtoś neznanyj u paru distavśa meni,
po boloti brely
plich-o-plich, zakryvavyvshy nohy.

Nevidomo, chomu? – vybyraly «to be»
bezprychynno, lyboń…
Pokolinńa polynnoji zirky –
kozhen buv, nache sam, sam odyn po sobi…
lysh ofira doloń
śhe trymala poćojbich odvirka.

Zupyńalośa serce, haĺmujuchy chas…
Khtoś uzhe ne vmyrav
i taky zalyshavśa mojim satelitom.
Nedotorkanist́ znov ne distalaśa nas.
Mizh otrujenykh trav
dopyvalyśa zradzhenym, vykyslym svitom…

A na śhohlakh let́uchykh starykh korabliv
majorily kistky,
perekhreśheni fanamy chornoho brata.
Vyrushaly za obrij, chekaly vidplyv,
skiĺky nas – ne takykh…
ta na vsikh – spiĺnyj vyrok i masova strata.

Я люблю вірші Уляни, тому взяв один із них для ілюстрації того, як можна вирішити питання транслітерації (чи, якщо хочете, латинізації), максимально зберігаючи сумісність із поточною системою, усуваючи її недоліки, застосовуючи мінімум діакритики, а також роблячи друкування простим і швидким.

Опубліковано в Записки Мітки: ,