Sĺozy Temnoji Madonny

Uĺana Halych

Khtoś utik za mezhu. Khtoś ishov – ne dijshov,
Khtoś upav i zasnuv.
Tiĺky my – jak zavzhdy, vichno juni
na rozjushenyj biĺ nakladajuchy shov,
provodzhaly vesnu
i smijalyś u vichi fortuni.

I ne vchora horily – zghasaly vohni
u obijmakh imly…
spokushaly, zbyvaly z dorohy.
Khtoś neznanyj u paru distavśa meni,
po boloti brely
plich-o-plich, zakryvavyvshy nohy.

Nevidomo, chomu? – vybyraly «to be»
bezprychynno, lyboń…
Pokolinńa polynnoji zirky –
kozhen buv, nache sam, sam odyn po sobi…
lysh ofira doloń
śhe trymala poćojbich odvirka.

Zupyńalośa serce, haĺmujuchy chas…
Khtoś uzhe ne vmyrav
i taky zalyshavśa mojim satelitom.
Nedotorkanist́ znov ne distalaśa nas.
Mizh otrujenykh trav
dopyvalyśa zradzhenym, vykyslym svitom…

A na śhohlakh let́uchykh starykh korabliv
majorily kistky,
perekhreśheni fanamy chornoho brata.
Vyrushaly za obrij, chekaly vidplyv,
skiĺky nas – ne takykh…
ta na vsikh – spiĺnyj vyrok i masova strata.

Я люблю вір­ші Уля­ни, тому взяв один із них для ілю­стра­ції того, як можна вирі­ши­ти пита­н­ня транс­лі­те­ра­ції (чи, якщо хоче­те, лати­ні­за­ції), макси­маль­но збе­рі­га­ю­чи сумі­сність із пото­чною систе­мою, усу­ва­ю­чи її недо­лі­ки, засто­со­ву­ю­чи міні­мум діа­кри­ти­ки, а також робля­чи дру­ку­ва­н­ня про­стим і швид­ким.

Мітки: ,