Євротур. Брюссель

(Коро­лів­ський палац)

Доїхав я під вечір, тро­хи замо­ре­ний після Амстер­да­ма, тому все, що ми з мої­ми був­ши­ми коле­га­ми по Лане­ту роби­ли — їли море­про­ду­кти і запи­ва­ли міцним пивом. Які вже тут фотки. Тому істо­рія почи­на­є­ться з насту­пно­го дня.

Ран­ко­ва сто­ли­ця Євро­пи зустрі­чає дово­лі похму­рим сві­тлом і сон­ни­ми кра­є­ви­да­ми:

Палац пра­во­су­д­дя на ремон­ті і закри­тий ліса­ми, сфо­тка­є­мо нато­мість памʼя­тник піхо­ті на згад­ку обох сві­то­вих воєн:

Це — дово­лі висо­ка точка, щоб поба­чи­ти на гори­зон­ті Ато­мі­ум — квін­те­сен­цію футу­ри­сти­чної архі­те­кту­ри Євро­пи.

Але тут не настіль­ки висо­ко, щоб ухо­пи­ти при­на­дну пер­спе­кти­ву дахів. Нато­мість, якщо поди­ви­ти­ся вниз, видно купи смі­т­тя. Так, нага­дую — ми в сер­ці обʼ­єд­на­ної Євро­пи.

Центр міста дово­лі зати­шний і обса­дже­ний бага­тьма куль­тур­ни­ми арте­фа­кта­ми, гале­ре­я­ми і що-це-в-біса-таке:

Одна з цен­траль­них частин міста, до речі, нази­ва­є­ться Ста­лін­град. Кори­сту­ю­чись наго­дою, пере­даю полу­мʼя­ний ком­со­моль­ський при­віт покидь­ку Вʼя­тро­ви­чу.

Цер­ква Бого­ма­те­рі в Капли­ці, Нотр-Дам-де-ла-Шапель:

Звер­ніть ува­гу на смі­т­тя­чко, яке роз­но­сить вітер на пере­дньо­му пла­ні. Для Брюс­се­ля це дово­лі зви­чне яви­ще. Як і біжен­ці, як і бом­жі.

Хоча, зага­лом, кар­ти­на може зда­ти­ся ціл­ком феше­не­бель­ною:

Милі дрі­бни­чки:

Мені подо­ба­ю­ться такі речі. Боже­віль­на лав­ка з деко­ра­ці­я­ми. Піце­рія одно­го акто­ра про­сто на цен­траль­ній пло­щі. І таке інше.

Псує кар­ти­ну те, що як тіль­ки ти сіда­єш за сто­лик, почи­на­ють зві­ду­сіль збі­га­ти­ся під­став­те­_сю­ди­_я­ку-небудь_на­ціо­наль­ність_­Близь­ко­го­_Схо­ду. Із цим у сто­ли­ці вели­кі… осо­бли­во­сті.

Пере­но­си­мо­ся на пло­щу біля Цен­тра зустрі­чей:

І під­ні­ма­є­мо­ся вго­ру. Я не дуже вку­рюю, що це, але вигля­дає ори­гі­наль­но:

Готфрід Буль­йон­ський вла­сною пер­со­ною на Коро­лів­ській пло­щі на тлі цер­кви свя­то­го Яко­ва на пагор­бі Куден­берг:

Трам­вай­чи­ки ходять повз парк:

Міським транс­пор­том, до речі, я тут не кори­сту­вав­ся. Тіль­ки метро, коли вер­тав­ся на вок­зал. Усе інше вихо­ди­ли пішки.

Зві­сно, голов­ною ціл­лю в Брюс­се­лі був Євро­пар­ла­мент:

Це така вели­че­зна скля­на будів­ля, зод­да­ле­ки зов­сім без сма­ку, із вну­трі­шньо­го дво­ри­ку ще більш-менш.

Пра­пор ЄС при­спу­ще­ний у звʼяз­ку із тера­кта­ми у Бри­та­нії, в іншій поло­ви­ні флаг­што­ків бри­тан­ський пра­пор також у тра­у­рі.

Памʼя­тник укра­їн­ській літе­рі (насправ­ді, ні):

Цей пост буде непов­ний без кві­то­чок, які ростуть у саду біля ЄП:

А це — Лео­польд­спарк, і моя улю­бле­на фотка з усі­єї серії:

Ми сіли пере­по­чи­ти на лаво­чку, щоб потім роз­ді­ли­ти­ся. А кадр якось сам по собі склав­ся рапто­во, що я тіль­ки і встиг кла­цну­ти.

Пар­ком тече сим­па­ти­чний стру­мо­чок і впа­дає в озер­це зни­зу:

Зві­сно, цей пост також непов­ний без каче­чок. Звер­ніть ува­гу на осо­би­стий номер. Євро­бю­ро­кра­тія усе нуме­рує:

Вла­сне, у цьо­му озе­рі схо­жа систе­ма аера­ції, яку я вже бачив у Хіль­вер­су­мі, і каче­чки тут живуть ціли­ми вивод­ка­ми.

Гир­ло:

Ми руха­є­мо­ся далі у напрям­ку до Autoworld'а, вистав­ки авто­мо­бі­лів. На сво­є­му шля­ху хапаю кіль­ка архі­те­ктур­них осо­бли­во­стей:

Худо­жній музей у пар­ку Пʼят­де­ся­ти­лі­т­тя (це коли Бель­гії було пʼят­де­сят рочків, аж у 1880-му році).

Наша вистав­ка за ним.

Оскіль­ки я прин­ци­по­во не фото­гра­фую в музе­ях і на вистав­ках — їдь­те і диві­ться сво­ї­ми очи­ма. Там два повер­хи над­зви­чай­но милих рари­те­тів, вклю­ча­ю­чи еле­ктро­мо­бі­лі 19-го сто­лі­т­тя.

У дру­гій поло­ви­ні дня ми гуля­є­мо по буль­ва­ру Лео­поль­да II. На вікнах тра­пля­ю­ться при­єм­ні речі:

При цьо­му прі­зви­ща на вхі­дних две­рях явно не бель­гій­ські, та і кон­тин­гент шми­гає від­по­від­ний. Бель­гія окрім євро­пей­ських біжен­ців має ще сво­їх вла­сних пере­се­лен­ців із був­ших коло­ній.

Руха­є­мо­ся через Елі­за­бе­тпарк:

Роби­мо кла­си­чну фото­гра­фію зеле­ні:

І дося­га­є­мо кін­це­вої точки подо­ро­жі — бази­лі­ки Свя­то­го Сер­ця:

Тут ми купи­ли моро­зи­ва, поди­ви­ли­ся на толе­ран­тність, сіли на метро (ціл­ком при­єм­не на пер­ший погляд, прав­да, з не най­зро­зумі­лі­шою наві­га­ці­єю) і поїха­ли на вок­зал, звід­ки авто­бус повіз мене назад у Ейнд­хо­вен.

Пока-пока, Брюс­сель! Чогось мені не кор­тить до тебе повер­та­ти­ся зно­ву :(.

Jokes aside, у сто­ли­ці вели­кі про­бле­ми з без­пе­кою. На вули­цях чер­гу­ють вій­сько­ві з авто­ма­та­ми. Кіль­кість не місце­вих (я при­пу­скаю, що вони можуть офі­цій­но жити і, імо­вір­но, навіть пра­цю­ва­ти, але вони не місце­ві) зашка­лює. Біля вок­за­лу спо­сте­рі­га­ла­ся чудна кар­ти­на — з авто­мо­бі­ля роз­да­ва­ли­ся про­ду­кто­ві пай­ки здо­ро­вим тем­но­шкі­рим хло­пцям. Що роби­ться в око­лі з наста­н­ням сутін­ків, можна тіль­ки уяв­ля­ти. Окрім аклі­ма­ти­зо­ва­них пере­се­лен­ців є без­дом­ні пере­се­лен­ці. Деяки­ми райо­на­ми само­му ходи­ти не вар­то.

Смі­т­тя іде окре­мим ряд­ком, але я маю впев­не­ність, що це лише наслі­док попе­ре­дніх осо­бли­во­стей. Ми хоті­ли спу­сти­ти­ся до води в кана­лі Шар­ле­руа, але тако­го запа­ху нема навіть під Поділь­ським мостом у Киє­ві.

І ще яко­гось дива пові­тря того дня було сухе і пов­не пилю­ки. Я чхав після того ще тиждень.

Остан­ній спо­гад — пере­тин кор­до­ну з Нідер­лан­да­ми, де закін­чив­ся бель­гій­ський асфальт і почав­ся нор­маль­ний :).

Мені ради­ли не суди­ти всю Бель­гію за одним лише Брюс­се­лем, тому насту­пно­го разу тре­ба їха­ти деін­де, напри­клад, у Брюг­ге.

Після ночі в готе­лі Ейнд­хо­ве­на я повер­нув­ся літа­ком назад у Брно і був удо­ма вже в обід.

Мітки: , ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.