Євротур. Брюссель

(Королівський палац)

Доїхав я під вечір, трохи заморений після Амстердама, тому все, що ми з моїми бувшими колегами по Ланету робили — їли морепродукти і запивали міцним пивом. Які вже тут фотки. Тому історія починається з наступного дня.

Ранкова столиця Європи зустрічає доволі похмурим світлом і сонними краєвидами:

Палац правосуддя на ремонті і закритий лісами, сфоткаємо натомість памʼятник піхоті на згадку обох світових воєн:

Це — доволі висока точка, щоб побачити на горизонті Атоміум — квінтесенцію футуристичної архітектури Європи.

Але тут не настільки високо, щоб ухопити принадну перспективу дахів. Натомість, якщо подивитися вниз, видно купи сміття. Так, нагадую — ми в серці обʼєднаної Європи.

Центр міста доволі затишний і обсаджений багатьма культурними артефактами, галереями і що-це-в-біса-таке:

Одна з центральних частин міста, до речі, називається Сталінград. Користуючись нагодою, передаю полумʼяний комсомольський привіт покидьку Вʼятровичу.

Церква Богоматері в Каплиці, Нотр-Дам-де-ла-Шапель:

Зверніть увагу на сміттячко, яке розносить вітер на передньому плані. Для Брюсселя це доволі звичне явище. Як і біженці, як і бомжі.

Хоча, загалом, картина може здатися цілком фешенебельною:

Милі дрібнички:

Мені подобаються такі речі. Божевільна лавка з декораціями. Піцерія одного актора просто на центральній площі. І таке інше.

Псує картину те, що як тільки ти сідаєш за столик, починають звідусіль збігатися підставте_сюди_яку-небудь_національність_Близького_Сходу. Із цим у столиці великі… особливості.

Переносимося на площу біля Центра зустрічей:

І піднімаємося вгору. Я не дуже вкурюю, що це, але виглядає оригінально:

Готфрід Бульйонський власною персоною на Королівській площі на тлі церкви святого Якова на пагорбі Куденберг:

Трамвайчики ходять повз парк:

Міським транспортом, до речі, я тут не користувався. Тільки метро, коли вертався на вокзал. Усе інше виходили пішки.

Звісно, головною ціллю в Брюсселі був Європарламент:

Це така величезна скляна будівля, зоддалеки зовсім без смаку, із внутрішнього дворику ще більш-менш.

Прапор ЄС приспущений у звʼязку із терактами у Британії, в іншій половині флагштоків британський прапор також у траурі.

Памʼятник українській літері (насправді, ні):

Цей пост буде неповний без квіточок, які ростуть у саду біля ЄП:

А це — Леопольдспарк, і моя улюблена фотка з усієї серії:

Ми сіли перепочити на лавочку, щоб потім розділитися. А кадр якось сам по собі склався раптово, що я тільки і встиг клацнути.

Парком тече симпатичний струмочок і впадає в озерце знизу:

Звісно, цей пост також неповний без качечок. Зверніть увагу на особистий номер. Євробюрократія усе нумерує:

Власне, у цьому озері схожа система аерації, яку я вже бачив у Хільверсумі, і качечки тут живуть цілими виводками.

Гирло:

Ми рухаємося далі у напрямку до Autoworld’а, виставки автомобілів. На своєму шляху хапаю кілька архітектурних особливостей:

Художній музей у парку Пʼятдесятиліття (це коли Бельгії було пʼятдесят рочків, аж у 1880-му році).

Наша виставка за ним.

Оскільки я принципово не фотографую в музеях і на виставках — їдьте і дивіться своїми очима. Там два поверхи надзвичайно милих раритетів, включаючи електромобілі 19-го століття.

У другій половині дня ми гуляємо по бульвару Леопольда II. На вікнах трапляються приємні речі:

При цьому прізвища на вхідних дверях явно не бельгійські, та і контингент шмигає відповідний. Бельгія окрім європейських біженців має ще своїх власних переселенців із бувших колоній.

Рухаємося через Елізабетпарк:

Робимо класичну фотографію зелені:

І досягаємо кінцевої точки подорожі — базиліки Святого Серця:

Тут ми купили морозива, подивилися на толерантність, сіли на метро (цілком приємне на перший погляд, правда, з не найзрозумілішою навігацією) і поїхали на вокзал, звідки автобус повіз мене назад у Ейндховен.

Пока-пока, Брюссель! Чогось мені не кортить до тебе повертатися знову :(.

Jokes aside, у столиці великі проблеми з безпекою. На вулицях чергують військові з автоматами. Кількість не місцевих (я припускаю, що вони можуть офіційно жити і, імовірно, навіть працювати, але вони не місцеві) зашкалює. Біля вокзалу спостерігалася чудна картина — з автомобіля роздавалися продуктові пайки здоровим темношкірим хлопцям. Що робиться в околі з настанням сутінків, можна тільки уявляти. Окрім акліматизованих переселенців є бездомні переселенці. Деякими районами самому ходити не варто.

Сміття іде окремим рядком, але я маю впевненість, що це лише наслідок попередніх особливостей. Ми хотіли спуститися до води в каналі Шарлеруа, але такого запаху нема навіть під Подільським мостом у Києві.

І ще якогось дива повітря того дня було сухе і повне пилюки. Я чхав після того ще тиждень.

Останній спогад — перетин кордону з Нідерландами, де закінчився бельгійський асфальт і почався нормальний :).

Мені радили не судити всю Бельгію за одним лише Брюсселем, тому наступного разу треба їхати деінде, наприклад, у Брюгге.

Після ночі в готелі Ейндховена я повернувся літаком назад у Брно і був удома вже в обід.