Євротур. Хільверсум

15 хвилин залізницею від Утрехта — і я в Хільверсумі.

Мені місто здалося надзвичайно тихим і майже безлюдним. Імовірно, його роль (окрім як для розміщення медіакомпаній) — такий собі спальний район Амстердама. Може, я чогось і не зрозумів, звісно :).

Як і в решті Нідерландів, тут усе чисте, паралельне і перпендикулярне. У Хільверсумі живе мій однокурсник, я в нього переночував, а ще ми ходили годувати качечок у місцевий парк, Laapersveld.

Оскільки фотки в мене тільки з парку, можу розказати кілька особливостей Нідерландів, які мені сподобалися і не сподобалися.

Перше і найбільше здивування — це те, як вони обходяться з банківськими картками. Якщо шайтан-машина залізниці мені ще дала змогу поповнити карту на поїздки, хоч і з комісією в 50 євроцентів, МастерКардом, то ні в кафе, ні в супермаркеті (той же Albert, що і в Брні) ні МастерКард, ні Візу не приймають. Приблизний діалог:

— З вас 7,50.

Я тикаю своїм безконтактним МастерКардом, який завжди працював у інших країнах Європи, і отримую на терміналі червоний хрестик.

— Нє-нє, чувак, тикай нормальною картою!
— Еммм… Віза?
— Нє-нє, нормальною!
— Візьміть краще готівку О_о.

Як мені потім пояснили, у них у ходу Маестро, а інше майже ніде не приймається. Дикунство якесь. Щоб розрахуватися таким Маестро в Інтернеті, наприклад, треба ще спеціальний окремий пристрій а-ля калькулятор, який хаває твою голландську картку і видає на екранчику те, що треба вводити в інтернет-магазині.

А ви кажете «Західна Європа». Село.

Друге здивування, на цей раз заплановане і цілком позитивне — громадський транспорт. Вони умудрилися інтегрувати всю країну в єдину мережу з універсальним електронним квитком-карткою на всі види транспорту з оплатою залежно від того, скільки ти проїхав.

Виглядає це десь так. Купуєш цю картку (вона називається OV-Chipkaart і коштує 8 євро), ідеш до найближчого терміналу NS (залізнична компанія), поповнюєш на певну суму. Коли треба кудись їхати, на початковій станції відмічаєшся цією карткою на кардрідері (на залізничній станції або прямо в автобусі), тобто, робиш так званий чек-ін. Коли доїжджаєш до потрібної станції, відмічаєшся знову, тобто, робиш чек-аут. Трюк у тому, що спочатку на карті блокується максимально можлива сума для поїздки (4 євро в автобусі, 20 — у поїзді), а після чек-аута списується саме стільки, скільки ти наїздив. Тобто, якщо не зробити чек-аут — втратиш багато грошей. І якщо на картці менше 20 євро, поїздом поїхати не вийде.

З одного боку, система хитра, з іншого — дуже проста і зручна, якщо зрозуміти, як воно працює. Тільки дорого. За три дні користування цією карткою я виїздив майже 32 євро.

Чіпкарти бувають анонімні (саме за такою я і їздив), а також іменні, які привʼязуються тільки до голландського банківського рахунку. Біда якась, а не фінансова система.

В принципі, я намагався порівняти зональну систему транспорту (як у нас, або в Австрії, Словаччині чи Німеччині) з нідерландською, але поки не зміг зрозуміти, що краще. Однозначно, повна інтегрованість виграє, але як порівняти зони з відстанню — невідомо. Можу тільки зазначити, що обидві системи працюють.

Приємна особливість такої транспортної системи: можна на телефон поставити одну програму, щоб бачити всі маршрути з точністю до хвилини і залізничної платформи.

Усе це тією чи іншою мірою є і в Чехії, але такої інтегрованості, мабуть, нема більш ніде. Цікаво, що там у Скандинавії.

Ну і повʼязана із транспортом особливість — дороги. Те, які вони якісні, можна відчути, коли перетинаєш кордон із Бельгією на автобусі. Говорять, що нідерландські дороги — найкращі в Європі, навіть німецькі не такі.

Повертаючись до Хільверсуму, качечки, лебідь і чайки ізжерли дві буханки нарізаного білого хлібу і були, мабуть, дуже сильно задоволені.

Наступного ранку я поїхав у Амстердам.

P. S. Сьогодні я зібрав велосипед і проїхав кілька кілометрів Брном. Нарешті.