Bílovice nad Svitavou

8-го числа видався надзвичайно погожий день, і я вдруге поїхав у Біловіце, тільки цього разу, як і планував, пішов углиб лісів.

Лісами Чехія не обділена. Більше того, вони тут у доглянутому стані, а також із туристичною інфраструктурою — асфальтовані доріжки, вказівники, місця відпочинку. Я зробив крюк від залізничної станції до Ресслової гайовні (будинку лісника) і назад.

З лісів витікають усілякі струмочки і впадають у Світаву. Оце — місце протікання одного з них, називається Kuní (куниці, тобто) potok:

Через нього перекинутий місток, облаштоване місце, щоб перепочити, а за моєю спиною — штучне озерце:

Розуму перекрити потік, щоб трохи натекло води, треба не дуже багато, зате як гарно вийшло. У дамбі зроблений отвір, через який він собі благополучно дотікає до Світави біля залізничної станції.

Від озерця вгору йде асфальтована доріжка, обабіч якої чомусь стоїть кілометровий камінь:

Піднімаємося вище і дивимося вгору. Небо на цей statní svátek було по-особливому блакитним:

Асфальт переходить у ґрунтову дорогу. Ліс тут мішаний. Сімʼї гуляють. І світло пробивається крізь листочки:

Вийдемо до галявини і ще раз глянемо на небо:

Відразу кидається в очі кількість слідів від літаків. Над Європою літають багато.

Спустимося з доріжки в хащі:

Тут майже в кожному лісі є джерела, і обовʼязково вони будуть якось оформлені і названі на честь когось. Як оце — на честь чеського ілюстратора. Так, вода там тече, є чашечки. Я не пив, але бачив, що люди пʼють спокійно.

Найбільш віддалений пункт моєї подорожі — хатинка лісника:

Звісно, під червоною черепицею.

Ідемо назад ґрунтовою дорогою, бачимо квіточки. Я себе вже почав стримувати, щоб знову не нафоткати мільйон суцвіть, але тут не встояв:

І, врешті, добираємося до головного пункту призначення — оглядового майданчика над залізницею. Панорама 16 на 9:

Така частинка Біловіц. Справа внизу видно залізничну станцію.

Що мені подобається на чеських картах — такі оглядові майданчики позначені. Тобто, коли хочеться поїхати, шукаєш позначку на карті, де ще не був, і насолоджуєшся. Це не обовʼязково якесь окреме, спеціально відведене місце. Як у цьому випадку, може бути, що стежка веде в хащі, а потім зупиняється над крутим спуском із хорошим краєвидом. Правда, ті ж карти треба уважніше читати, бо коли я вертався назад, думав, що є коротка доріжка, а виявилося, що там доволі екстремальний схил прямо в чийсь двір. Ну, паркану не було, тому все нормально :).

Нагуляв 5,5 км пішки, подихав свіжим повітрям і приніс соковиті фотографії.