Přírodní park Baba

Чеська топо­ні­мі­ка бага­та на чудні назви, і гора Мала Баба, на яку я ходив у субо­ту — не виклю­че­н­ня.


Роз­та­шо­ва­не то діло за Медлан­ка­ми — доїжджа­єш до кін­це­вої 1-го трам­вая, а далі пішки. Це око­ли­ці Брна, де сим­па­ти­чний жилий сектор, луки, стру­мок і рельєф.

Дере­ва поти­хень­ку роз­пу­ска­ю­ться.

А це, зда­є­ться, пов­ним ходом кві­тнуть вишні.

Рослин­ність, яка вкри­ває гору, — типо­ва: зеле­на під­стил­ка, більш-менш одно­ма­ні­тні кві­то­чки, листя­ні дере­ва.

Тра­пля­ю­ться ціка­ві екзем­пля­ри. Це, як мені каза­ли, дикий горо­шок:

Це — не знаю, що. На бар­ві­нок, ніби, фор­мою пелюс­тків не схо­же, при­найм­ні, на той, що росте в нас під офі­сом.

Части­на гори оку­по­ва­на лісо­вим госпо­дар­ством, яке, як я підо­зрюю, про цей ліс і піклу­є­ться. Деякі шма­тки гори ото­че­ні пар­ка­ном:

На дере­вах, зві­сно, мох:

З-під самої гори — кра­є­вид на Іва­но­ві­це:

Висо­та, на яку я заліз, — 399 м над рів­нем моря, позна­чка від­мі­че­на кубі­чним каме­нем із яки­мись літе­ра­ми на гра­нях. Там про­хо­дить кіль­ка тури­сти­чних сте­жок, є купа коло­ній мурах і щось таке, що я поба­чив тіль­ки на секун­ду, — чи то олень, чи лось. Він зля­кав­ся шеле­сті­н­ня листя в мене під нога­ми і втік. Кажуть, їх тут бага­то. І, зага­лом, ліс вигля­дає догля­ну­тим, навіть там, де стеж­ки май­же не видно.

Оче­ви­дно, якщо є Мала Баба, то десь має бути Вели­ка. Вели­ка, а точні­ше, Velká, — тро­хи далі на пів­ніч, туди пря­ма стеж­ка, але я поки не дійшов.

Сло­вом, гуля­ти там дуже при­єм­но, чим кори­сту­ю­ться і діти, яких ката­ють на конях, і при­їжджі, напри­клад, іта­лій­ці.

P. S. Чи то я так ску­чив за фото­гра­фі­єю, чи з цьо­го фуджи­ка витя­гу­ю­ться неймо­вір­ні кольо­ри, аж не віри­ться. Вели­че­зне задо­во­ле­н­ня таким зні­ма­ти, ніяк не нара­ду­ю­ся. Окре­мо хочу виді­ли­ти ще фокус-пікінг, за два дні зйо­мок я зро­зу­мів, наскіль­ки це кори­сна шту­ка.

Мітки: , ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*