Про Потсдам, Берлін і знову Братиславу

Зимова берлінська агломерація туристично доволі нудна. Статуї загорнуті у шпаківні, будівлі — в будівельні ліси, асфальт розкопаний під метро, а холодний вітер уздовж Шпрее переганяє сміттячко під залишками Берлінської стіни.

Але є й позитивні речі, звісно. Потсдам — місто доволі затишне, з хорошими розлогими парками, Дівочим озером і забавними вуличками.

У парках усі статуї закриті на зимовий період, тому, окрім як дихати свіжим повітрям і пити Єгермейстер, робити там особливо нічого. Ну, колони:

Ну, озерце замерзло:

Ну, деревця:

Звісно, влітку Сесілієнхоф має виглядати трохи інакше, ніж зараз:

Там навіть піраміда є:

Неочікувано, так.

Місце проведення конференції також зачинене на ремонт. Не думали німці, що комусь може прийти в голову посеред зими в мороз приїхати щось сюди дивитися. Хоча і взимку там симпатично.

У самому ж місті ще трапилося прослухати лекцію про новий орган у Ніколайкірхе, на який нарешті нашкребли потрібну суму, а також вилізти на саму церкву і зацінити трохи переоцінений вид на місто. Гуртожитки видно добре, але саме місто ілюміноване невиразно, плюс, мабуть, була чи димка, чи туман, плюс темно.

Загалом, не надто людно, і жити можна.

А от Берлін — зовсім інша історія. Схоже на конденсат урбанізації, навіть не знаю, як інакше це назвати. Біля Рейхстагу симпатично, у самому Рейхстазі, в принципі, також. Це перший парламент для мене:

Площі і набережна довкола гарні, але коли трохи відходиш, то всюди щось зводять. У мене мало фоток без будівельних кранів:

Ну або так:

А як гуляєш пішки від Варшауерштрассе до Александерплаца, враховуючи, що це далеко не окраїни, дивуєшся, згадуючи райончики типу Телички або задворок Святошина в Києві. Таке шось :/.

Уздовж Берлінської стіни деякі будівлі як стояли з 1961-го чи 1975-го року закинуті, так і стоять понині. Сама Стіна — безпонтова туристична атракція для типових хом’ячків, які готові віддати 3 євро, щоб сфотографуватися з ряженим солдатом на чекпоінті Чарлі на Фрідріхштрассе.

Ще ми знайшли місце, де був бункер і Рейхсканцелярія. От там якраз народу небагато. На території бувшого бункера просто стоянка, замість канцелярії — жила будівля. Люфтваффе успішно зайняте Міністерством фінансів.

Єдина особливість, пов’язана з тим, як обігрують спадок минулого, і яка мені сподобалася — лінії на дорогах, де проходила Стіна. На проїжджій частині вона показана кам’яними вставками, на Потсдамерплаці — фрезою на плитах.

East Side Gallery — закинута і огорожена фігня, окрім кількох по-справжньому класних робіт. Розібрали б уже ту стіну остаточно. Графіті на залишках муру потихеньку абсорбуються новими бізнес-центрами, які масово зводять уздовж річки.

Залишки Стіни за мною, а на тому березі колись був Західний Берлін:

Великий плюс Берліна — транспорт, він же — його великий мінус. Метро, те, що U і під землею, розгалужене не дуже, а те, що S — тягнеться всюди і, переважно, шумними бруднуватими естакадами. Від цього, мабуть, і присмак урбанізації, про який я написав вище.

Імовірно, ми просто приїхали не в надто вдалий час. Хоча, звісно, туризм не був основною метою, тому скаржитися нема на що.

Підсумовуючи: Потсдам — гарно, затишно, подорожувати влітку; Берлін — приїхати через 10 років, коли закінчать будівництва в центрі.

Назад поверталися через Братиславу. Зимова столиця Словаччини таки заставила мене подивитися «Євротур». Майже все правда, окрім цін — свічковіце за 18 євро не можна назвати дешевою їжею. Автобус із аеропорту ходить переповнений і нечасто. Усе ж, коли тепло, там набагато краще.

І так, ресторан «Фламендер», попри доволі високі ціни, дуже порадував — і музикою, і персоналом, і їжею. Більше мені до моєї попередньої поїздки додати поки що нічого.

Допивали і досипали в хостелі, зранку роз’їхалися, хто в Брно, а хто в Київ.

До весни поїздок більше не планується. Любіть одне одного:

P.S. Багато фотографій, зроблених мною, лежать на чужому фотоапараті, і тому в мене поки їх немає. Коли пришлють, і якщо там буде щось корисне — викладу.