Словацька субота

8 євро — і я в Братиславі.

Столиця Словаччини — це така собі дика суміш гарної історичної архітектури, дикого радянського конструктивізму і сучасного київського будівництва. Причому, це все може трапитися в межах однієї площі.

Спочатку я, звісно, не повірив тому, що побачив, коли пішов від залізничного вокзалу на місцевий варіант площі Свободи. Вона вкрай занедбана, розбита і обмальована.

Зате після чергового повороту в якийсь завулок усе стало на свої місця:

Так, це історичний центр. Словаки напрям на цей центр бережливо відзначають окремими вказівниками, мабуть, для того, щоб турист не пішов дивитися щось інше. Типу такого:

Це ще півбіди. У Брні також зараз багато будівель зносять, і якраз у мене на райончику. Але у Братиславі проблема в іншому. В оцьому:

Ах за віщо, за віщо, за віщо ж. Там живе приблизно така ж кількість людей, як і у Брні, а висоток при цьому дуже багато. Кому вони треба?

Звісно, першою моєю ціллю був не центр і не бувша промзона, а Дунай. Я зайшов на міст Аполлон і перейшов річку пішки. А вид там чудовий:

Сам міст — це біла металева арка. Ну, симпатично:

Мостів у Братиславі вистачає:

Набережна в тому місці тільки будується, зараз обжита кількома торговими центрами і дитячими майданчиками, але поруч із нею все ще ходить тепловоз, який обслуговує будівництво чергової висотки. Звісно, виглядає трохи дико.

Набережна виглядає якось так:

У деяких місцях є сходи до води.

На площі Гвєздослава продають парасольки:

Самий шик відкивається, звісно, коли залазиш на Братиславський град. Тоді розумієш, навіщо ти сюди приїхав:

Це міст Словацького народного повстання, або Новий міст, або, як ви вже здогадалися, міст НЛО. У тарілці зверху, говорять, ресторан, але я туди не ходив.

Хороший вид тут і на стару частину міста:

Традиційна фотка червоних дахів зверху. Усе-таки, це колись було Чехословаччиною:

Біля замку — парк і місце для фотографій за сумісництвом:

Тут доволі затишно:

хоча місцями людно, особливо там, звідки добре видно Дунай або ж червоні дахи.

На протилежній стороні — поле з купою вітряків аж до горизонта. Фотографія негарна, але я її залишу тут чисто з інформаційних міркувань:

І тільки потім мені дійшло, що то вже Австрія. Так, тут до кордону кілька кілометрів, а самі вітряки добре видно на супутникових картах.

Тим часом, хтось щось палить:

Словак із моєї команди, який дуже не любить Братиславу, коли я йому відіслав цю фотку і написав, що хтось намагається спалити місто, відповів коротко і зі смаком: «Finally.»

Back to old city. Типове перехрестя у пішохідній частині:

Часом місцеві підприємці доволі винахідливі:

Часом трапляються симпатичні фонтани, але щоб побачити їх в дії, треба їхати сюди влітку:

Далі сонце сіло, а я вирішив піднятися на Кальварію. До самого вершечка не дійшов, бо піджимав час, але Глибокою дорогою до костьолу Панни Марії дійшов.

Звісно, за 5 годин обійти все місто не вдалося, і мети такої не було. Поза увагою лишилося кілька парків, нова частина міста, весь правий берег.

Окрім мостів, замка і архітектури, я ще поштовхався на місцевому різдвяному ярмарку, з’їв картопляну пляцку за 3 євро і випив медовухи.

О 18:10 Євросіті «Чардаш» відвезло мене назад у Брно.