We are done

Друга і остання на цей раз порція лекцій завершилася незрозумілими речами від продажників, і, врешті-решт, усіх інженерів відпустили на всі чотири сторони.

Німецькомовні міста восени плачуть від сентиментального зворушення, коли я приїжджаю до них у гості, і тому цього разу як тільки видалася вільна хвилинка походити пороздивлятися, пішов дощ.

Ми начепили свої червоні капелюхи і гуляли вулицями невеличкою компанією. Люди посміхалися, дехто цікавився, хто ми і звідки. Якась доволі старенька вже бабуся перепитала «oh, software company? I wish a good luck to you!» Також ми влаштували мініатюрний флеш-моб і завалилися в Pizza Hut. Хто не знає — у них на логотипі якраз червоний капелюх. Скидку не дали, але піцца смачна. Темний Францисканер також.

В EscoBar’і наливали Augustiner Dunkel. Яким боком там Пабло, я так і не зрозумів. Зате доволі шумно і тісно. Йому б не сподобалося.

З Lidl’а везу три Ritter Sport’а до чаю.

Парі дівчат у гік-магазині залишили маленьку порцію здивування.

Завтра в аеропорт, і я таки сподіваюся, що нікому не прийде в голову знову зупинити рух на потрібній нам гілці.