Про sightseeing

Чим біль­ше слу­хаю всі­ля­кі лекції, тим біль­ше пере­ко­ну­ю­ся в тому, що будь-яка тема може бути ціка­вою, якщо допо­від­ач і прав­да любить свою робо­ту, а також що навіть із най­улю­бле­ні­шої спе­ці­а­лі­за­ції можна зро­би­ти надну­дну пре­зен­та­цію, якщо ти не вмі­єш гово­ри­ти. Так, чувак із коман­ди мар­ке­тин­га, я зараз про тебе.

Вечір­ній Мюн­хен дуже силь­но кон­тра­стує із «сіль­ським» при­го­ро­дом. Місто надгар­не, наджи­ве, я зди­во­ва­ний тій кіль­ко­сті незво­ру­шних вело­си­пе­ди­стів, які про­сто так роз’їжджають фір­мо­вим німе­цьким асфаль­том, роз­га­ня­ю­чи натовп пішо­хо­дів. Незлі­чен­ні паби, пив­ний пасаж із живою музи­кою, кла­си­чний тем­ний дюн­кель і білі бавар­ські ков­ба­ски — усе це тепер можна помі­ти­ти гало­чкою у сво­є­му TODO. Милі єврей­ки напід­пи­тку, фран­цуз-філо­соф і, зві­сно, тра­ди­цій­ні бавар­ські офі­ці­ан­тки з роду тих, кого пропу­сти­ла інкві­зи­ція, — такою була вече­ря сьо­го­дні.

Ран­ко­вий Мюн­хен, на жаль, ні разу не пора­ду­вав. S‑Bahn в офіс зра­дни­цьки зав­мер за 3 км до цілі, бо комусь саме в цей холо­дний поне­ді­лок захо­ті­ло­ся ляг­ти на рей­ки. Гово­рять, такі зати­ки тра­пля­ю­ться регу­ляр­но. Зві­сно, таксі нас забра­ло, але дове­ло­ся годин­ку помер­зну­ти на зупин­ці.

Зав­тра дру­гий раунд лекцій, і деяка неве­ли­ка надія на те, що вда­сться поба­чи­ти місто до захо­ду сон­ця.

І так, тепер у мене є вла­сна аутен­ти­чна шер­стя­на чер­во­на федо­ра. Саме така, як на лого­ти­пі моєї ком­па­нії.

P.S. Тель-Авів­ці скар­жа­ться на соба­чий холод. А тут навіть не мінус :).

Мітки: , ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.