***

Їй

Цей розпал весни звучить, як спізніла осінь,
червоним акордом заклякли чужі голоси.
Поети лишили нащадкам неписані стоси,
а на останній сторінці — всесвітнє «прости».

Хто був композитор, а хто — диригент… незнайомі
обличчя безликі тепер — у чорнильних рядках.
Руками альтиста болюче вальсують судоми —
він був Перша скрипка. Він був. Але тільки у снах.

Ноти хапали з ефіру і клали на струни,
ритм давав легковажно південний бриз.
Та муза пішла, ввівши оркестр у ступор.
Та муза пішла. Не буде нам більше реприз.

Чия в тім вина? Альтистові це невідомо,
він не чіпав кармінно-блакитні мости.
Хоч музи нема, але помічається знову,
що це, все ж, не осінь, а розпал чудно́ї весни.

19:26 13.04.2016 (м. Київ)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.