***

Їй

Цей роз­пал весни зву­чить, як спі­зні­ла осінь,
чер­во­ним акор­дом закля­кли чужі голо­си.
Пое­ти лиши­ли нащад­кам непи­са­ні сто­си,
а на остан­ній сто­рін­ці — все­сві­тнє «про­сти».

Хто був ком­по­зи­тор, а хто — дири­гент… незна­йо­мі
облич­чя без­ли­кі тепер — у чор­ниль­них ряд­ках.
Рука­ми аль­ти­ста болю­че валь­су­ють судо­ми —
він був Пер­ша скри­пка. Він був. Але тіль­ки у снах.

Ноти хапа­ли з ефі­ру і кла­ли на стру­ни,
ритм давав лег­ко­ва­жно пів­ден­ний бриз.
Та муза пішла, ввів­ши оркестр у сту­пор.
Та муза пішла. Не буде нам біль­ше реприз.

Чия в тім вина? Аль­ти­сто­ві це неві­до­мо,
він не чіпав кар­мін­но-бла­ки­тні мости.
Хоч музи нема, але помі­ча­є­ться зно­ву,
що це, все ж, не осінь, а роз­пал чудно́ї весни.

19:26 13.04.2016 (м. Київ)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.