***

Їй

Цей роз­пал весни зву­чить, як спі­зні­ла осінь,
чер­во­ним акор­дом закля­кли чужі голоси.
Пое­ти лиши­ли нащад­кам непи­са­ні стоси,
а на остан­ній сто­рін­ці — все­сві­тнє «про­сти».

Хто був ком­по­зи­тор, а хто — дири­гент… незнайомі
облич­чя без­ли­кі тепер — у чор­ниль­них рядках.
Рука­ми аль­ти­ста болю­че валь­су­ють судоми —
він був Пер­ша скри­пка. Він був. Але тіль­ки у снах.

Ноти хапа­ли з ефі­ру і кла­ли на струни,
ритм давав лег­ко­ва­жно пів­ден­ний бриз.
Та муза пішла, ввів­ши оркестр у ступор.
Та муза пішла. Не буде нам біль­ше реприз.

Чия в тім вина? Аль­ти­сто­ві це невідомо,
він не чіпав кар­мін­но-бла­ки­тні мости.
Хоч музи нема, але помі­ча­є­ться знову,
що це, все ж, не осінь, а роз­пал чудно́ї весни.

19:26 13.04.2016 (м. Київ)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.