***

Ані

Так сказано мало —
        і вже неприємно паморочиться.
Мовчання — не на вагу, а на міцність —
        і де цьому вчитися?
«Мовчати — терпіти» —
        таке ти давала означення.
«Мовчати — дослухати».
        Іноді навіть вчитуватися.

Можна відкласти
        свої надзвичайні гостроти,
сьогодні слухач — я,
        а ти захотіла визначеності.
Говори! Але так,
        щоб почути, коли я буваю проти.
Говори! Але це — наша згода,
        а не чиясь хвилинна милість.

Чи ж можна окреслити те,
        чого не піймаєш руками?
Як бути з тим, про що знаєш,
        але чим не можеш ділитися?
Напевно, не вийде такої розмови —
        обоє вдоволимось снами,
і кожен своїми,
        щоб зовсім на ранок не виспатися.

Не питай, скільки разів надвечір’я
        я повертався до тих діалогів.
Не питай, тебе не було поряд,
        а я намагався виправдатися.
Розмову ми не закінчили, і за місяць,
        а, може, за тисячу років
ти будеш моїм слухачем,
        який знову спробує виговоритися.

00:09 20.11.2014 р. (м. Київ)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.