***
Ані
Так сказано мало —
і вже неприємно паморочиться.
Мовчання — не на вагу, а на міцність —
і де цьому вчитися?
«Мовчати — терпіти» —
таке ти давала означення.
«Мовчати — дослухати».
Іноді навіть вчитуватися.
Можна відкласти
свої надзвичайні гостроти,
сьогодні слухач — я,
а ти захотіла визначеності.
Говори! Але так,
щоб почути, коли я буваю проти.
Говори! Але це — наша згода,
а не чиясь хвилинна милість.
Чи ж можна окреслити те,
чого не піймаєш руками?
Як бути з тим, про що знаєш,
але чим не можеш ділитися?
Напевно, не вийде такої розмови —
обоє вдоволимось снами,
і кожен своїми,
щоб зовсім на ранок не виспатися.
Не питай, скільки разів надвечір’я
я повертався до тих діалогів.
Не питай, тебе не було поряд,
а я намагався виправдатися.
Розмову ми не закінчили, і за місяць,
а, може, за тисячу років
ти будеш моїм слухачем,
який знову спробує виговоритися.
00:09 20.11.2014 р. (м. Київ)
Залишити відповідь