Про мовлення

Якщо ми вже тут заго­во­ри­ли про дибі­лі­зми, давай­те почи­та­є­мо остан­ні нови­ни. Кіль­ка разів на день я бачу різні пові­дом­ле­н­ня сто­сов­но того, що десь чиїсь теле­ка­на­ли вимкну­ли, інші вві­мкну­ли, а потім нав­па­ки. І так вми­ка­ють-вими­ка­ють їх, як дітла­хи, які наре­шті змо­гли діста­ти до вими­ка­ча сві­тла (а от у моє­му дитин­стві всі вими­ка­чі були низь­ко — спе­ці­аль­но для мене).

Люди, ау! XXI ст. надво­рі. Кому впа­ло тра­ди­цій­не ефір­не мов­ле­н­ня? Люди при здо­ро­во­му ґлу­зді зда­тні чита­ти нови­ни й диви­ти­ся теле­ка­на­ли через паке­тні мере­жі пере­да­ва­н­ня даних (а ще є соц. мере­жі з Твіт­те­ром). Я розу­мію, що в селі під лісом у баб­ці нема вихо­ду в інет, але хіба ця баб­ка є цільо­вою ауди­то­рі­єю вми­ка­н­ня-вими­ка­н­ня теле­ка­на­лів?

Як діти малі. Фарс. Незро­зумі­лим ще зали­ша­є­ться те, чому онлай­но­ві ЗМІ акцен­ту­ють на таких нови­нах свою ува­гу.

Мітки:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.