Пастернак

Дочи­тав роман «Доктор Жива­го». Швид­ко про­чи­тав, дома ж роби­ти осо­бли­во нічо­го. Добре напи­са­но, але чомусь не дуже заче­пи­ло. Мабуть, через те, що я думав і спо­ді­вав­ся, що в рома­ні буде пере­ва­жно місти­ка (ну от так чомусь зда­ва­ло­ся), а вияви­ло­ся, що там зов­сім не те.

Єди­не, що більш-менш влу­чно:

Не пла­чь, не мор­щь опу­хших губ,
Не соби­рай их в склад­ки.
Разбе­ре­ди­шь при­со­хший струп
Весен­ней лихо­рад­ки.

Сни­ми ладонь с моей гру­ди,
Мы про­во­да под током.
Друг к дру­гу вно­вь, того гля­ди,
Нас бро­сит нена­ро­ком.

Прой­дут года, ты всту­пи­шь в брак,
Забу­де­шь неустрой­ства.
Быть жен­щи­ной — вели­кий шаг,
Сво­дить с ума — герой­ство.

А я пред чудом жен­ских рук,
Спи­ны, и плеч, и шеи
И так с при­вя­зан­но­стью слуг
Весь век бла­го­го­вею.

Но как ни ско­выва­ет ночь
Меня коль­цом тоскли­вым,
Силь­ней на све­те тяга про­чь
И манит страсть к разрывам.

Мітки: ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.