Випадок у трамваї

Пер­ший вагон швид­кі­сно­го трам­ваю номер 1, вечір, стом­ле­ний натовп їде з робо­ти. Люду, як зав­жди, наби­ло­ся вже на дру­гій стан­ції ледь не по він­ця, ваш покір­ний слу­га тихень­ко вмо­стив­ся сто­я­чи в куто­чку за воді­єм. Пере­ді мною ста­ла якась гар­ню­ня дів­чи­на. Збо­ку — хло­пець, схо­жий на сту­ден­та.

За кіль­ка стан­цій хло­пець звер­та­є­ться до мене:

— Изви­ни­те, у вас не будет ручки?

Пер­ша моя реа­кція була десь такою: О_о, але за мить я зга­дав ана­ло­гі­чну сцен­ку у Жва­не­цько­го, і мені ста­ло ціка­во, що ж буде далі. Я витя­гнув із порт­фе­ля пенал, із пена­ла — ручку, і дав її хло­пцю. Він щось швид­ко почав писа­ти на вир­ва­но­му з бло­кно­та кла­пти­ку папе­ру, а потім повер­нув ручку і ска­зав:

— Спа­си­бо.

Кла­птик папе­ру він склав у чоти­ри рази, а за кіль­ка зупи­нок, коли та сама гар­ню­ня дів­чи­на кину­ла­ся вихо­ди­ти, хло­пець дотор­кнув­ся до її руки, про­тя­гнув запи­ску і ска­зав:

— Это тебе.

Остан­нє, що я бачив на облич­чі тої дів­чи­ни, — це непі­дро­бле­ний подив.

Коли ми від’їхали, він ще раз подя­ку­вав:

— Спа­си­бо, выру­чи­ли.

А як я вихо­див, додав:

— Уда­чи вам.

Спо­ді­ва­ю­ся, у цих двох усе буде добре :).

Мітки:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.