***

Слідами затертими від ратуші у Коломиї
Я піду навпростець аж до самого твого дому.
Ще зима не скінчилась, ще вітер тривожно виє,
Засипаючи землю і снігом, і мерзлим словом.

На твоєму вікні одиноко тріпоче лампада,
Ти її не ховай — я нею іще не зігрівсь.
Забери мене в вічність, моя синьоока Ладо,
У велич стрімку, блакитну безодні вись.

Я тебе не лишу на мінливий спокій квартири,
На самотню вечерю, на ніч без людей і зірок.
Зоставайся зі мною у непереможному вирі
Бажань необачних і вічно лукавих думок.

…Рипнули двері — у п’ятому вимірі йдуть
Одні за одними маршовим кроком роки —
Ще буде їх нам по самі тридцяті віки,
Якщо пригадаєш, руками узявшись за суть…
Але забудь, про все необачне забудь.

00:49 13.02.2011 р. (м. Київ)