***

I
Ти пішла у очах із насмі­шкою
Восе­ни, восе­ни, восе­ни
Тихим посту­пом, дикою кішкою
До зими
Через роси із необе­ре­жні­стю
Нав­про­стець, нав­про­стець, нав­про­стець,
Сутін­ко­во укрив­шись без­ме­жні­стю —
Це кінець.
Ти пішла, поли­шив­ши у спа­док
Сто­рін­ки, сто­рін­ки, сто­рін­ки
І гір­ких, й під­со­ло­дже­них зга­док,
Бо це ж ти.
Бо це ж ти у все­лен­ській любо­ві
Пожи­ла, про­жи­ла, дожи­ла.
Тіль­ки би розі­бра­лась в осно­ві
Сама.

II
Під осін­ні­ми сльо­за­ми вітер
Холо­дить, холо­дить, холо­дить,
Пови­хо­ди­ли міся­чні діти —
Шумить,
Коли­хає забу­ті пар­ка­ни
Скри­па­лів, скри­па­лів, скри­па­лів,
Роз­три­во­жив­ши зго­є­ні рани —
Як смів?
Тіль­ки ж він не зва­жає на прим­хи
З‑над зем­лі, з‑над зем­лі, з‑над зем­лі,
Пере­но­ся­чи кину­те сти­ха
В імлі.
Тіль­ки хто ж це почує з людей-
Про­те­же, ‑про­те­же, ‑про­те­же?
Нео­ба­чно роз­лив­ся єлей —
Та нев­же?

III
Свя­тий образ горить у кутку
Над вікном, над вікном, над вікном,
Ска­чуть тіні від сві­тла в саду
За сто­лом.
Гострий погляд не гля­не лука­во
Як на сміх, як на сміх, як на сміх,
Зупи­ни­лась на небі загра­ва —
Пада сніг.
Ти вер­та­єш, як пообі­ця­ла:
«До зими, до зими, до зими».
Ти тако­го мене ще не зна­ла —
Сприйми.
Зга­сло сві­тло в засні­же­ній хаті —
Гово­ри, гово­ри, гово­ри!
У малень­кім сум’ятті кім­на­ти
Тіль­ки ми.

23:24 8.02.2011 р. (м. Київ)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.