Привітаю тебе із цим літом

При­ві­таю тебе із цим літом,
                                можли­во — востан­нє,
І ска­жу: «Поди­вись мені в очі, хоч раз
                                ще на мить.»
На Шуляв­ці — вже дощ, на Демі­їв­ці —
                                тепле сві­та­н­ня,
І поїзд метро щось чер­го­во собі
                                бубо­нить.
Ти лиши­лась поза­ду, у сво­му
                                малень­ко­му місті,
Літе­ра­тор мов­ча­н­ня нечу­ва­них нині
                                поем,
Ти до цьо­го сама нада­ла їм дива­цько­го
                                змі­сту,
Ну а я не вто­ро­пав тво­їх заро­зум­ни­цьких
                                схем.
А під шепіт вір­шів
                                у День наро­дже­н­ня Брод­сько­го,
А під сту­кіт коліс по бру­ків­ці
                                на Про­рі­зній,
Зату­лив­шись доло­ня­ми від
                                при­го­рі­ло­го Сон­ця,
Про­ше­по­чеш тихень­ко «не мій…»,
                                і ще раз — «не мій».
Див­ний світ. І ти вста­неш і ста­неш
                                пода­лі —
«Полю­буй­ся, — мов­ляв, — якщо хочеш
                                зод­да­ле­ки.»
Тре­ба нер­ви залі­зні — чавун­ні, чи, може,
                                зі ста­лі,
Щоб під­ня­тись і пря­мо ска­за­ти:
                                «Ну що ж, залюб­ки.»
Але то — тіль­ки сон
                                у ніч на чер­вень із трав­ня,
На лаво­чці обіч — ти, і на місці —
                                я,
І сло­во уго­лос лунає на дум­ку
                                пра­дав­ню:
«Ска­жу вже — твоя», і ще раз —
                                «наві­ки твоя.»

00:56 25.05.2010 р. (м. Київ)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.