Коли ж…

Коли я розкриюся хмарами —
Ти стрімголов вилетиш в вись,
І небо лишиться… Санжарами,
Ах, небо заллється Стожарами,
Амурний ламаючи спис.

Коли я, озброївшись досвідом,
Писатиму дивні листи,
Лягатимуть літери поспіхом
(О, як же ти дивишся з осміхом) —
Так важко між ними плисти.

Коли я у темряві ночі
Застигну у світлі світильника,
Покличу на поміч Антонича —
Вловивши знадної здобичі —
І силу від слова Олійника.

Коли я, набравшись сміливості,
Покличу ізнову момент,
Подумаєш, чи не наснилося
(Ех, ну якби ж не наснилося!)…
Застанеш мене збитим вщент.

Коли ж я розвіюся попелом,
Ти прийдеш на рідний Монмартр…
Задумливо понад Акрополем
До Сонця відпущеним соколом
Відлину, забувши про старт.

23:32 17.05.2010 р. (м. Київ)