Коли ж…

Коли я роз­кри­ю­ся хма­ра­ми —
Ти стрім­го­лов виле­тиш в вись,
І небо лиши­ться… Сан­жа­ра­ми,
Ах, небо зал­лє­ться Сто­жа­ра­ми,
Амур­ний лама­ю­чи спис.

Коли я, озбро­їв­шись досві­дом,
Писа­ти­му див­ні листи,
Ляга­ти­муть літе­ри поспі­хом
(О, як же ти диви­шся з осмі­хом) —
Так важ­ко між ними пли­сти.

Коли я у тем­ря­ві ночі
Засти­гну у сві­тлі сві­тиль­ни­ка,
Покли­чу на поміч Анто­ни­ча —
Вло­вив­ши зна­дної здо­би­чі —
І силу від сло­ва Олій­ни­ка.

Коли я, набрав­шись смі­ли­во­сті,
Покли­чу ізно­ву момент,
Поду­ма­єш, чи не насни­ло­ся
(Ех, ну якби ж не насни­ло­ся!)…
Заста­неш мене зби­тим вщент.

Коли ж я роз­ві­ю­ся попе­лом,
Ти при­йдеш на рідний Мон­мартр…
Задум­ли­во понад Акро­по­лем
До Сон­ця від­пу­ще­ним соко­лом
Від­ли­ну, забув­ши про старт.

23:32 17.05.2010 р. (м. Київ)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.