Транспарант

Не для вті­хи режи­му, не для зго­ди полі­ти­ків,
            я візьму транс­па­рант і на пло­щу піду,
І під тін­ню від пам’ятника із засо­хли­ми кві­та­ми
            під­ні­му сло­во «осінь» у всіх на виду.
І у тім транс­па­ран­ті, як у дзер­ка­лі сло­ва,
            відіб’ється усе, що на ньо­му зро­сло:
Що було, що при­йде­шнє, як ста­ре, так і нове,
            ті, хто мають, і ті, кому ще не дійшло.
Ти піді­йдеш до мене у плат­ті у синьо­му,
            синьо­ока, як небо, у тінь у оцю,
І під­ні­меш пла­кат, а на ньо­му кра­си­ви­ми
            буква­ми «літо», а ниж­че — «люблю».
І, з’єднавши наві­ки пла­кат з транс­па­ран­том,
            обійняв­шись, піде­мо із тіні у світ.
Ти вже ста­ла най­кра­щим моїм секун­дан­том
            на дуе­лі із часом, із посту­пом літ.
І хай вічно біжить і під ноги нам падає
            час, який ще почав­ся для двох восе­ни,
Неро­злу­чни­ми буква­ми й досі нага­дує:
            «осінь літо люблю» — і так аж до весни.

22:57 18.01.2010 р. (м. Київ)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.