Досить!

Досить! Набри­дло! Не хочу я біль­ше боро­тись,
Не хочу вій­ну
        сло­ве­сну,
                тіле­сну,
                        небе­сну.
Вона, може, й зги­не у битві все­лен­ській,
Та зав­тра ж
        на бір­жах,
                в крам­ни­цях
                        і душах
Воскре­сне.
Досить! Набри­дло! Щоден­не наскрі­зне віща­н­ня,
Бре­хня за бре­хнею
        за гро­ші
                і сла­ву,
                        і вла­ду.
Коли навіть сла­ву зали­ли гро­ши­ма і бру­дом,
То годі чека­ти,
        бла­га­ти;
                надії нема,
                        вона вмер­ла.
Це зра­да.
Досить! Набри­дло! Я йду у свій світ,
Де і тиша,
        і спо­кій,
                і рів­но­ва­га,
                        і зміст.
Може, пере­йде… Так про­сто, так дума­ють всі.
Геть не заче­пить,
        десь осто­ронь
                прой­де,
                        мар­ну­ю­чи
Хист.
Вар­то чи ні після цьо­го пита­ти­ся зго­ди?
Вар­то чи ні
        ще писа­ти
                і бути
                        нечу­тим?
Слі­по лиш віри­ти в те, що тво­риш добро
На літо,
        на зиму,
                на весну і осінь.
                        І ста­ти
Забу­тим.

1:41 2.08.2009 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.