Білий дощ

Дощ, роман­ти­чна бестія,
До нестя­ми у Сон­це зако­ха­ний,
А воно, зда­є­ться, й не бачи­ло
Його безо­дві­тні потя­ги.
Так, бува­ло, як падав він
Сві­тло­чу­бий, на зем­лю зажи­во,
Роз­би­ва­ю­чись кра­пля­ми, кли­кав
За собою те Сон­це вра­же­не.
Та воно лише мор­щи­ло лоба
І не зна­ло, як можна зі сте­лі
Небе­сної про­сто так пада­ти
На від­чу­же­ну, людя­ну зем­лю.
А те Сон­це, як тіль­ки наш пару­бок
Кли­кав його, аж здри­га­ло­ся,
За хма­ри, біднень­ке, спо­ло­ха­не,
Чим­дуж і чим­да­лі хова­ло­ся.
Тоді ж голу­бі, аж небе­сні,
Очі в дощу… жури­лись.
І він собі пла­кав на зем­лю,
А Сон­це йому тіль­ки сни­лось.
Та вре­шті, живе і омі­ря­не,
З‑за хмар воно гля­ну­ло тихо.
Закляк тоді дощ від поди­ву,
Весел­кою радо зади­хав.
Від­то­ді вони і гуля­ють,
Аж дозем­но сте­ли­ться димом.
Колись ще дощ був похму­рим,
А став враз щасли­вим і… білим.

21:23 27.07.2009 р.

4 коментарі в “Білий дощ
  1. lingvist-alex сказав:

    Досить кла­сно і ори­гі­наль­но.

  2. post-factum сказав:

    Дякую.

    Вірш тро­хи про­па­тчив :).

  3. Фенікс сказав:

    вітаю , Сашко! Який ти моло­дець. звіль­нив під­сві­до­мість, і що напи­сав!
    Навіть, феє­ри­чно, гене­ти­чна пам*ять це? від­чу­т­тя сти­хій таке тон­ке. Ти в обра­зі дощу, коха­на в обра­зі тепло­го жит­тє­дай­но­го соне­чка.

    Наші пред­ки віри­ли , що дощ(чол. заплі­днює зем­лю) як посла­нець небе­сно­го бла­го­сло­ві­н­ня на вро­жай. а отже жит­тя.
    А Сон­це. Наші Пра­ба­тьки покло­ня­ли­ся тепло­му , сві­тло­му соне­чку, дава­ли йому бага­то імен Яри­ло, Симаргл, Купа­ло, ДаждьБог, Око Рода.

    Доре­чі я після тво­їх листів маю підо­зру, що пере­ва­лю­ю­ча сти­хія в тобі Дана, тоб­то вода. Вона від­по­від­ає сексуль­но­му цен­тру ниж­че пупка. Хоча всі твор­ці при­стра­стні. Але це озна­чає в тобі вели­кий потен­ці­ал. Це тому я тобі напи­са­ла. А тало­а­но­ви­та люди­на, тала­но­ви­та в усьо­му. В новій ері ти змо­жеш заня­ти достой­не місце.

    Хоча вода і зем­ля жіно­чі сти­хії , хоча не ката­го­ри­чно.

  4. post-factum сказав:

    Оля, я не звіль­няю в таких випад­ках під­сві­до­мість. Це є про­ду­ктом тве­ре­зо­го, логі­чно­го та роз­су­дли­во­го мисле­н­ня.

    І зно­ву ти за богів. Не вірю я в це, як і не йму віри тим виснов­кам, які ти з цьо­го робиш.

    Дій­сно, тут вар­то тон­ко від­чу­ти те, за що вче­пи­ти­ся. Але при­хо­диш до цьо­го не сти­хій­но і не з пода­чі так зва­них вищих сил, а зав­дя­ки досві­ду та розу­мо­вій діяль­но­сті.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.