І. К.

Пам’яті двох років

Як два роки назад, я встаю в серпанковім світанні,
І як рік ще тому очима в небесній імлі,
Тільки очі засмучені, здавлене в грудях ридання,
Сльози падають тихо і грузнуть десь… у мені.
Лиш два роки пройшло, як тільки з’явилися ми,
І півроку вже скоро, як нас віковічно нема.
«Чом так сталося?» — от запитаюсь весни.
«Бо тоді… ну просто… лютим згорала зима».
Догорає і вогник обрамлених солодом згадок,
Заливає він воском картинно минувші дні.
Нам лишились лише дріб’язкові деталі у спадок:
Подарунки у тебе, а очі твої — мені.
Хоч і вийшло усе не по-людськи, а чортом по колу,
Хоч сумую й караюсь за те, що не знаю і сам,
Все ж із теплою пам’яттю досі живе видноколо.
Обізвуся з роками — так я належне віддам.
Та не варто тут думати, бувше ніколи не вернеш,
Просто на спомин візьму ту щасливу пору,
Очі закрию, згадаю, як бачились вперше…
І ти пригадай мене тепло, у світлі на дню.

13:51 4.07.2009 р.

2 Comments on “І. К.

  1. ваше серце коштовність. а слова , що льються з вуст жива вода, така щира така справжня. і така знайома. знайдіть мене. хочу , щоб мене так кохали

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.