І. К.

Пам’яті двох років

Як два роки назад, я встаю в сер­пан­ко­вім сві­тан­ні,
І як рік ще тому очи­ма в небе­сній імлі,
Тіль­ки очі засму­че­ні, здав­ле­не в гру­дях рида­н­ня,
Сльо­зи пада­ють тихо і гру­знуть десь… у мені.
Лиш два роки про­йшло, як тіль­ки з’явилися ми,
І пів­ро­ку вже ско­ро, як нас віко­ві­чно нема.
«Чом так ста­ло­ся?» — от запи­та­юсь весни.
«Бо тоді… ну про­сто… лютим зго­ра­ла зима».
Дого­рає і вогник обрам­ле­них соло­дом зга­док,
Зали­ває він вос­ком кар­тин­но минув­ші дні.
Нам лиши­лись лише дріб’язкові дета­лі у спа­док:
Пода­рун­ки у тебе, а очі твої — мені.
Хоч і вийшло усе не по-люд­ськи, а чор­том по колу,
Хоч сумую й кара­юсь за те, що не знаю і сам,
Все ж із теплою пам’яттю досі живе видно­ко­ло.
Обі­зву­ся з рока­ми — так я нале­жне від­дам.
Та не вар­то тут дума­ти, був­ше ніко­ли не вер­неш,
Про­сто на спо­мин візьму ту щасли­ву пору,
Очі закрию, зга­даю, як бачи­лись впер­ше…
І ти при­га­дай мене тепло, у сві­тлі на дню.

13:51 4.07.2009 р.

2 коментарі в “І. К.
  1. Фенікс сказав:

    ваше сер­це коштов­ність. а сло­ва , що лью­ться з вуст жива вода, така щира така справ­жня. і така зна­йо­ма. зна­йдіть мене. хочу , щоб мене так коха­ли

  2. post-factum сказав:

    Кхм. Ви хто?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.