Літо. Наближення третє

На полі поко­си срі­бля­ться від рос,
Тума­ном дале­ким сві­та­н­ня стає.
Покла­де­на пра­ця схо­ва­лась від гроз —
Учо­ра гри­мі­ли, а, думав, уб’є.
Літом бай­ду­жим пусті небе­са,
Воно лиш поча­тись усти­гло учо­ра.
Мер­твен­на тиша і… мер­тва кра­са,
Пус­ткою душить вра­ні­шня кво­ла.
Хочу напи­тись росою тією,
Літо втя­гну­ти — живу бла­го­дать.
Тіль­ки тор­кну­тись тягну­ся до неї —
Тру­нок отруй­ний не дума спли­вать.
Чи це най­справ­жнє, оспі­ва­не літо?
Пусто та й годі, тиша дзве­нить.
Хоче­ться кри­кну­ти аж на пів­сві­ту:
«Де ти? Кого ж мені ще так любить?»
Тиша мов­чить… Лиш срі­бли­ться на полі
Дав­ня, роз­би­та на друз­ки роса.
Доля смі­є­ться… нема уже долі,
І зно­ву запла­чуть ску­пі небе­са.

15:39 28.06.2009 р. (м. Київ)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.