Літо. Наближення перше

Ми так літа чека­ли і Сон­ця,
А отри­ма­ли вогнен­ну кулю,
Роз­ти­на­ю­чу сма­же­не небо
На міль­йо­ни нестер­пних шма­тків.
Ми тепла так бажа­ли, щоб вран­ці
Про­ки­да­тись в про­мін­чи­ках щастя,
А отри­ма­ли пекло без­жаль­не,
Хоч його тут ніхто й не хотів.
Ми так осін­ню жили, щоб зно­ву
Назби­ра­ти баштан­них пуза­тих,
А отри­ма­ли гро­зи і лив­ні,
І гря­зю­ку на чор­ній зем­лі.
Доче­ка­лись — вже й холо­дом віє,
Де ж те літо рапто­во діло­ся?
Хоч і баби­не, та прохо­ло­дне
Пото­ну­ло в сльо­зли­вій імлі.
Ми зимою вже мари­ли лячно
І шука­ли при­хи­сток у льо­ду,
І бла­га­ли спо­кій­но­сті сні­гу,
Але вда­рив трі­ску­чий мороз —
То осін­нє тепло і зга­да­лось,
Захо­ті­лось гря­зю­ки, аби лиш
Вго­мо­ни­лась три­кля­та при­ро­да
Й повер­ну­ла сим­фо­нію гроз.
У весну увір­ва­лись гало­пом,
Захо­ті­ло­ся вишень цві­ті­н­ня,
Та загра­ло любо­ві бажа­н­ня —
Така сила небе­сно­го Ра.
Але хоче­ться літа ско­рі­ше,
Щоби річка і Сон­це — і разом,
Щоб на вули­цях міста ілю­зій
Закри­ча­ла смі­шна дітво­ра.
То чого ж нам хоті­лось насправ­ді?
І чи зна­є­мо це ми так точно,
Рів­но­мір­но вже про­тя­гом року
Невдо­во­ле­ні тим, що в нас є?
А всьо­го-то… люби­ти пото­чне
І чека­ти омрі­я­не «зав­тра»,
Живу­чи сьо­го­де­н­ням нев­го­дним
І шука­ти єди­не, своє.

10:17 26.06.2009 р. (м. Київ)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.