Наступаєм…

Ну, що, насту­па­єм?
Ти бачиш, як б’ється камі­н­ня,
Ти бачиш, як сипля­ться роси,
        як сльо­зи
                із синіх небес,
Ти, мабуть, помі­тив липке паву­ти­н­ня,
І баби­ну… осінь,
        із осе­ні гро­зи.
                Й тума­ном воскрес.
Ти зна­єш, наві­що?
Для чого кре­са­ти зухваль­ство,
Для чого зри­ва­ти вогнем,
        як мечем
                на без­дум­но­му дій­стві?
Ми, може, самі, ми — не пан­ство,
Ми не має­мо пра­ва, але січем
        і печем
                про­сто… по-свин­ськи?
Ну що, від­сту­па­єм?
Ти бачиш — скін­чи­лось тер­пі­н­ня,
Ти бачиш — гото­ві голо­дні нас зжер­ти,
        не зна­ю­чи прав­ди,
                на долю свою.
Нехай, якщо схо­чуть, зага­сять сві­ті­н­ня.
І про­сто… помер­ти?
        Кра­си­во, без зра­ди,
                і опи­ни­тись… в раю?

22:46 12.05.2009 р. (м.Київ)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.