Згадки–загадки

Ти зараз сто­їш якось
осто­ронь.
Сон­це­вірш для тебе —
лиш маре­во.
Загу­би­лась, роз­чи­не­на
в про­сто­рі,
Зага­си­ла роз­па­ле­не
заре­во.
А у полі ростуть наші
соня­хи,
Повер­та­ю­чи голо­ву
захо­дом.
Їм, як нам від­бу­ло —
соня­чно,
Вони часу запи­ле­ні
загад­ки.
Зоре­мі­ся­чним небом
поси­па­но —
То скар­би срі­бля­ться
кара­та­ми.
Вони — втра­та наві­ки
істин­на,
А тепер існу­ють лиш
згад­ка­ми.
Дрі­бно­ву­гіль­но вія­ні
вітром
Наші сльо­зи сьо­го­дні
і вчо­ра.
Ми єди­ним були, але
різним,
Як на біло­му кили­мі
чор­не.
Хоч і спа­ле­ні зажи­во —
зни­ще­ні
Вічно­ро­зу­мом пам’яті —
болі­сно.
Нав­піл муром висо­ким
тися­чним
Роз­ді­ли­ли — й не чути
голо­сно.

20:32 6.04.2009 р. (м. Київ)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.