Світлячки

Кіно про­йшло. Зір­ва­лось паву­ти­н­ня…
То із зимо­вих, теплих ліхта­рів,
Що так засві­чу­ва­ли рай осін­ній,
Остан­ній вогник в дале­чінь зле­тів.
Зати­хла музи­ка. Зав­мер і вальс.
Подо­ли суконь р‑раз – не шеле­стять…
Малюн­ком на асфаль­ті пише час,
І очі гася­ться, і біль­ше не горять.
Не бачи­ти їх біль­ше, хоч-не-хоч.
Хоті­лось кра­що­го, а вийшло, як зав­жди.
Жит­тя спі­ткну­лось, поле­ті­ло сторч…
Лиш крик в туне­лі: «Стій! Ну стій! Не йди!»
Зима глу­ха. Вона слі­па. Німа.
Німою сце­ною зри­ва­є­ться фінал
Спе­кта­клю, де тебе уже нема –
І Сон­це лінь­ки йде за пере­вал…
За напи­сом на скор­че­ній сті­ні:
«Отут був я, і небо було тут»
Схо­ва­лась зра­да… чи її вогні.
Але ніко­го біль­ше в ній не від­най­дуть.
Забу­дуть все. Забу­де­мо і ми,
Такий є час, важ­кий, хоча швид­кий.
За те лиш вдя­чний, що були людьми:
Такий лишивсь – живий, але… живий.

19:28 21.02.2009 р. (м. Київ)

Один коментар в “Світлячки
  1. Fidget сказав:

    Все­гда запо­ми­наю после про­чте­ния наи­бо­лее пон­ра­вив­ши­е­ся стро­ки. В дан­ном слу­чае это:

    Малюн­ком на асфаль­ті пише час,
    І очі гася­ться, і біль­ше не горять.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.