Чай

Ти сидиш. Усмі­хну­лась ласка­во.
«Може, чаю?»
«Облиш, не про те.
Я не чаю від тебе чекаю».
«Може, ска­жеш? Пита­н­ня ж про­сте…»
Диви­на собі й годі. Малень­ка,
А розум­на, як тися­ча книг.
«Розу­мі­єш…» – і змов­кнув тихень­ко:
Виправ­да­н­ня при­ду­мать не встиг.
Ти сидиш. Мру­жиш очі лука­во,
П’єш із ложе­чки свій аро­мат.
Там, надво­рі, весна вели­ча­ва –
Ти їй паль­ця­ми сту­ка­єш в такт.
Я ж сиджу, геть поту­пив­ши очі,
Як хло­пчи­сько, їй-богу, малий.
Твої очі зна­ха­бні­ло кор­чать:
«Ну, давай, я чекаю… Німий!»
Ледь пові­тря набрав­ши у гру­ди,
Ледь сло­ва від­пу­сти­ти узявсь –
Лиш зітхнув, кашля­нув від засту­ди…
Ти хіхі­ка­єш: «Ось тобі, зась!»
Так мов­ча­ли і далі ввесь вечір,
Доки холо­дом чай не про­стиг.
Роз­про­ща­лись – і кур­тка на пле­чі,
Я й ска­за­ти нічо­го не встиг.
Знаю точно, що зав­тра ізно­ву
Під багря­ний украй небо­край
Ми сиді­ти­мем тихо у змо­ві
Роз­пи­ва­ю­чи кип’яток-чай.

2:03 9.12.2008 р. (м.Київ)

3 коментарі в “Чай
  1. Fidget сказав:

    ^_^

  2. Фенікс сказав:

    про­дай рекламщікам!!!!!!!ААА!!!бабло

  3. post-factum сказав:

    Не про­да­є­ться.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.