Ангел

Десь я її бачив.

Вона про­сто сто­я­ла на пла­тфор­мі, при­ту­лив­шись до мар­му­ро­вої сті­ни, і пла­ка­ла. Чи то очі­ку­ва­ла поїзда, чи про­сто спу­сти­ла­ся під зем­лю, пода­лі від сві­тла і від моро­ки, щоби поду­ма­ти, пере­жи­ти, зва­жи­ти, оці­ни­ти. Чи…

Пога­на дум­ка. Я почав хви­лю­ва­ти­ся. Чому? Мабуть, тому, що сам недав­но так сто­яв, так думав, так пере­жи­вав, почу­т­тя зна­йо­мі, зна­йо­мі дум­ки і намі­ри, а най­гір­ше те, що я знав най­лег­ший вихід… під коле­са­ми поїзда, що набли­жав­ся.

Я не спу­скав з неї очей і піді­йшов ближ­че. Вона пере­ста­ла пла­ка­ти, зро­би­ла крок до пла­тфор­ми… Зупи­ни­ла­ся, обер­ну­ла­ся… Хто б її втри­мав, хто б встиг? Вона спо­ді­ва­ла­ся, що все прой­де непо­мі­тно і швид­ко. Р‑раз — і нема нічо­го. Пусто­та.

Поїзд набли­жав­ся. Піді­йшов­ши до краю пла­тфор­ми і поди­вив­шись остан­ній раз на бай­ду­жі облич­чя, вона зро­би­ла крок впе­ред…

Не було ні кри­ку, ні гала­су, про­сто різ­ким рухом вхо­пив­ши за дов­же­ле­зне паль­то, я витя­гнув її назад…

Не пам'ятаю людей, не пам'ятаю всьо­го того, що було від­ра­зу після спа­сі­н­ня, про­сто їха­ли разом у ваго­ні, я сто­яв і усмі­хав­ся, а вона сиді­ла і пла­ка­ла: “Ангел…”.

20:49 22.12.2007 р. (м. Київ)

Один коментар в “Ангел
  1. Oleksandr сказав:

    твір про­сто супер, моло­дець, я в захва­ті, про­дов­жуй — і про тебе заго­во­рить увесь світ.
    Михаль­чук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.