Туга

Для чого жить? Щоб марно сподіватись?
Щоб прокидаючись щораз в жалю,
Поставу горду бачити твою
І з сумом від примари відвертатись?
Мій розум в розпачі і зовсім без думок,
Мої думки лиш в темряві одні витають,
Яскраві колись образи кудись тікають,
Мабуть, у світло ще не скорених зірок…
Ось ти ідеш, вся гордість напоказ,
Сіяєш, наче в чистім небі Сонце,
Яке давно не дивиться мені в віконце…
Ідеш собі… і запитаєш мене враз:
“Як справи, чуєш, як життя?”
Моргнеш услід веселим ясним оком
І ніби так, абияк, ненароком
Зворушиш кляте в серці забуття.
Як справи, кажеш? Жах! І не питай…
Ти ж знаєш, що зі мною і від чого,
Ти ж знаєш, серце крається від кого,
Ти ж знаєш… може… ліпше ж ти не знай!
Ти пробіжиш собі, здійнявши вир страждань,
Бездумно так, на пустощах дівочих,
А я згадаю знову оті очі…
І знов впаду у пастку сподівань.
Дарма. Хай так. Ти знову за спиною.
А я, спинивши поступ лиш на мить,
Та й сумно гляну вслід… І защемить
Те кляте серце клятою журбою…
Ця мить сплила… І ти вже за дверима,
Тебе не видно… Хай… Я вкотре сам.
Та завтра, в той же час і знову там
Я проведу тебе з жалем услід очима…

22:34 21.11.2006 р.
20:55 30.11.2006 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.