Туга

Для чого жить? Щоб мар­но спо­ді­ва­тись?
Щоб про­ки­да­ю­чись щораз в жалю,
Поста­ву гор­ду бачи­ти твою
І з сумом від при­ма­ри від­вер­та­тись?
Мій розум в роз­па­чі і зов­сім без думок,
Мої дум­ки лиш в тем­ря­ві одні вита­ють,
Яскра­ві колись обра­зи кудись тіка­ють,
Мабуть, у сві­тло ще не ско­ре­них зірок…
Ось ти ідеш, вся гор­дість напо­каз,
Сія­єш, наче в чистім небі Сон­це,
Яке дав­но не диви­ться мені в вікон­це…
Ідеш собі… і запи­та­єш мене враз:
“Як спра­ви, чуєш, як жит­тя?”
Мор­гнеш услід весе­лим ясним оком
І ніби так, аби­як, нена­ро­ком
Зво­ру­шиш кля­те в сер­ці забу­т­тя.
Як спра­ви, кажеш? Жах! І не питай…
Ти ж зна­єш, що зі мною і від чого,
Ти ж зна­єш, сер­це кра­є­ться від кого,
Ти ж зна­єш… може… ліпше ж ти не знай!
Ти про­бі­жиш собі, здійняв­ши вир стра­ж­дань,
Без­дум­но так, на пусто­щах діво­чих,
А я зга­даю зно­ву оті очі…
І знов впа­ду у пас­тку спо­ді­вань.
Дар­ма. Хай так. Ти зно­ву за спи­ною.
А я, спи­нив­ши поступ лиш на мить,
Та й сум­но гля­ну вслід… І заще­мить
Те кля­те сер­це кля­тою жур­бою…
Ця мить спли­ла… І ти вже за две­ри­ма,
Тебе не видно… Хай… Я вко­тре сам.
Та зав­тра, в той же час і зно­ву там
Я про­ве­ду тебе з жалем услід очи­ма…

22:34 21.11.2006 р.
20:55 30.11.2006 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.