Питання

Неу­ло­ви­мість зву­чно кинув­ши в осно­ву,
Зір­ва­ла мрій моїх струн­кий політ.
Та я не здавсь, не здав­ся я, а зно­ву
Ганя­юсь, як за мишею хитрю­щий кіт.
Та я не кіт, повір мені, о ні!
Не зда­тен з'їсти жер­тву, впо­лю­ва­ти.
Та й ти не миша (чи ж могла тоді
Мене у себе щиро зако­ха­ти?)
Чи, може, вину­ва­тий в тому я,
Що в день отой тебе тоді поба­чив?
Ти впа­ла в душу, вбив­ши забу­т­тя,
Звіль­нив­ши раб­ський світ в мені нена­че.
Та я не винен… Про­сто пока­жись!
Кидай у схо­ван­ки зі мною гра­ти!
Та повер­нись до мене, повер­нись!
Удо­сталь долею нав­скид стрі­ля­ти!
Я ж сам… Ти ж бачиш, я один.
А ти єди­на, хто зі мною бути може!
Я ж сам… І п'ю гір­кий полин…
То може, наше щастя пере­мо­же?
Як ти гада­єш, музо, як?
Вирі­шуй ти, вихо­дить чи хова­тись.
Одне про­шу: не кидай мене так,
Бо я від суму ладен розі­рва­тись!
Ска­жи лиш сло­во — я одраз ско­рюсь,
Ско­рюсь тобі, мов раб перед царем.
Я буду жить, жит­тя ж я не боюсь!
Боюсь лиш суму (палить, як вогнем).

16:13 8.10.2006 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.