Питання

Неуловимість звучно кинувши в основу,
Зірвала мрій моїх стрункий політ.
Та я не здавсь, не здався я, а знову
Ганяюсь, як за мишею хитрющий кіт.
Та я не кіт, повір мені, о ні!
Не здатен з’їсти жертву, вполювати.
Та й ти не миша (чи ж могла тоді
Мене у себе щиро закохати?)
Чи, може, винуватий в тому я,
Що в день отой тебе тоді побачив?
Ти впала в душу, вбивши забуття,
Звільнивши рабський світ в мені неначе.
Та я не винен… Просто покажись!
Кидай у схованки зі мною грати!
Та повернись до мене, повернись!
Удосталь долею навскид стріляти!
Я ж сам… Ти ж бачиш, я один.
А ти єдина, хто зі мною бути може!
Я ж сам… І п’ю гіркий полин…
То може, наше щастя переможе?
Як ти гадаєш, музо, як?
Вирішуй ти, виходить чи ховатись.
Одне прошу: не кидай мене так,
Бо я від суму ладен розірватись!
Скажи лиш слово – я одраз скорюсь,
Скорюсь тобі, мов раб перед царем.
Я буду жить, життя ж я не боюсь!
Боюсь лиш суму (палить, як вогнем).

16:13 8.10.2006 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.