Погода

…Сонце затягнулося чорними хмарами, ба й потемніло, кахикнув вітер і почалася злива. Дикі краплини нестримної вдачі стрімголов неслися до землі, розбиваючись о неї та наводнюючи посуху цілющою вологою. А волога собі пливла вниз схилом цивілізованого асфальту, зливаючись у маленькі поточки, які дивним дивом збігалися у бурхливу річечку…

…Її ходу не можна не впізнати. Визираючи на цивілізацію з-під парасольки, Вона стрибала через цю річку та її вірні слуги, водяні рукави. Брудними бризками окроплюючись, Вона несамовито кричала усередині створеного Нею фонтану, змінюючи своє личко із напружено концентрованого, до радісного та грайливого. Я Її бачу!..

…Жах! Це жах! Клята погода псує всю картину! Вітер збиває Її з ніг, дощ затуляє Її образ, а п’янючі шоферюги обливають нас обох навіть не озираючись. Та хай. Рушаю Їй назустріч, огортаю своїм плащем, і вдвох ми йдемо у безпечність. Подалі від стихії!..

…Тріщить-вирує у каміні стихія! Віддає альтруїстично тепло нам. Вона усміхається і п’є чай. Зігрітися!..

…А я дивлюся. Ніщо більше не зможе нам завадити…

…Ніщо і ніколи!..

…Стихія за вікном почала вщухати, і Вона заснула…

…А я дивлюся собі…

…Ніщо і ніколи!!!

21:13 5.09.2006 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.