Погода

…Сон­це затя­гну­ло­ся чор­ни­ми хма­ра­ми, ба й потем­ні­ло, кахи­кнув вітер і поча­ла­ся зли­ва. Дикі кра­пли­ни нестрим­ної вда­чі стрім­го­лов несли­ся до зем­лі, роз­би­ва­ю­чись о неї та наво­дню­ю­чи посу­ху цілю­щою воло­гою. А воло­га собі плив­ла вниз схи­лом циві­лі­зо­ва­но­го асфаль­ту, зли­ва­ю­чись у малень­кі пото­чки, які див­ним дивом збі­га­ли­ся у бур­хли­ву річе­чку…

…Її ходу не можна не впі­зна­ти. Визи­ра­ю­чи на циві­лі­за­цію з-під пара­соль­ки, Вона стри­ба­ла через цю річку та її вір­ні слу­ги, водя­ні рука­ви. Бру­дни­ми бриз­ка­ми окро­плю­ю­чись, Вона неса­мо­ви­то кри­ча­ла усе­ре­ди­ні ство­ре­но­го Нею фон­та­ну, змі­ню­ю­чи своє личко із напру­же­но кон­цен­тро­ва­но­го, до раді­сно­го та грай­ли­во­го. Я Її бачу!..

…Жах! Це жах! Кля­та пого­да псує всю кар­ти­ну! Вітер зби­ває Її з ніг, дощ зату­ляє Її образ, а п'янючі шофе­рю­ги обли­ва­ють нас обох навіть не ози­ра­ю­чись. Та хай. Рушаю Їй назу­стріч, огор­таю сво­їм пла­щем, і вдвох ми йде­мо у без­пе­чність. Пода­лі від сти­хії!..

…Трі­щить-вирує у камі­ні сти­хія! Від­дає аль­тру­їсти­чно тепло нам. Вона усмі­ха­є­ться і п'є чай. Зігрі­ти­ся!..

…А я див­лю­ся. Ніщо біль­ше не змо­же нам зава­ди­ти…

…Ніщо і ніко­ли!..

…Сти­хія за вікном поча­ла вщу­ха­ти, і Вона засну­ла…

…А я див­лю­ся собі…

…Ніщо і ніко­ли!!!

21:13 5.09.2006 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.