Випадок

Дов­га яскра­во­со­ня­чна коса май­ну­ла у натов­пі, і сутність, не зва­жа­ю­чи на зга­са­ю­чі зали­шки розу­му, слу­хня­но пове­ла­ся за нею.

Зупи­ни­ла­ся.

Витон­че­но вира­зне облич­чя незру­шно вдив­ля­ло­ся над натов­пом. Осмі­хнув­шись, від­во­лі­кся. Озир­нув­ся: таке ж непо­ру­шне личко ціл­ком вира­жа­ло вну­трі­шній спо­кій і рішу­чість.

Втя­гнув­ся.

Лише на мить від­во­лі­кся і озир­нув­ся. Нема! Ти де? Сві­до­мість окро­пи­ла три­во­га. Швид­ко набли­зив­ся натов­пу. Ти де? Нер­во­во ози­ра­ю­чись, розум втра­чав рів­но­ва­гу.

Зни­кла!

Ти де? Гострий докір вири­нув з існу­ва­н­ня і отве­ре­зив розум. Ну не дурень? Щастя було так близь­ко, а про­гле­ді­ло­ся зверх­ньою впев­не­ні­стю. Хай би і при­мар­не щастя! Де ж ти???

Згні­тив­ся.

Мит­тю роз­вер­нув­ся і швид­кою ходою з поту­пле­ни­ми до зем­лі очи­ма спря­му­вав­ся дому. Пода­лі від людей і від себе. Ну не дурень?!

А у бічній кише­ні від палю­чо­го сон­ця танув шоко­лад.

22:11 1.06.2006 р.
22:32 3.06.2006 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.