Збірка думок

– Привіт.
– Прівєт!!!

Стою, як хлопчисько, в сторонці, зніяковів, слова розгубив. Вона собі щебече з друзями.

Підійшов.

– Оль, згадав, що хтів сказати. Можна тебе на хвилинку?
– Ага.

Відійшли.

– Тут діло таке… Новина, не знаю, гарна вона для тебе, чи погана, але вже нічого не зміниш. Коротше, десь в грудні виходить збірка…
– З твоїми віршами?
– Майже. Там купа авторів, по віршу від кожного.
– Класно.
– Так от… Там перед віршем тим присвята. Тобі.
– Мені?? А я тут при чому?
– Так тобі ж писано… Я тебе знайду і збірочку вручу, як вона вийде.
– Сашка…

Кинулася на шию. Обняла так міцно, як ніколи. І воркоче у вухо:

– Дякую тобі…
– То то я тобі дякую!
– А мені за що?
– Оль, я ж тобі вірші писав…
– Та то не я була… Сашка!…

Відпустила.

– Мамка не повірить, як я їй скажу!
– Повірить, як покажеш!
– Дякую… Я до своїх побігла!
– Біжи…

Постояв, померз, чортенята з очей попускав, з людьми поздоровкався та й зайшов всередину ДК.

Світло блим-блим… В’їлося. Коли включили щось повільне (назви пісні не пам’ятаю). Ну думаю, а чого б і ні…

– Оль, можна я вкраду тебе на медляк?
– Ага…

Танцював з нею перший раз в житті… А вона ще на вухо підспівує. Розговорилися про те, про се, так і пісня скінчилася.

– Дякую тобі…

Кивнув головою і відійшов.