Затухлим вогникам

Наві­що кожен раз іти у сни?
Чека­ти про­ви­ді­н­ня і про­зрі­н­ня?
Можли­во, кра­ще жити в напів­сні
неви­спа­ним і м'ятим при­ви­ді­н­ням.
У роз­па­лі суча­сно­го жит­тя
на попе­ли­щах душ гуляє вітер.
І струн не грає музи­ка жива,
а тіль­ки ски­глить і скре­го­че тихо.
Нав­по­ше­пки й нав­шпинь­ки про­бі­жу,
щоб зом­бо­лю­ди не від­чу­ли жару.
Я кра­ще новий світ ство­рю з вогню,
ніж в попе­лі загра­ю­ся пожа­ром.
Так ста­лось, що в ска­лі­че­ній душі
не кожен може вгле­ді­ти про­зрі­н­ня,
тому не вірять люди в свої сни,
від­ма­ху­ю­ться й забу­ва­ють тіні.
А май­бу­т­тя зни­кає у віках,
коли ми так неща­дно себе нищим.
Які ж пло­ди на зву­гле­них гіл­ках,
коли гни­ле і чор­не кор­не­ви­ще?

07.01.2013

Звід­си.

Мітки:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.