Про театр

Учо­ра­шньо­го дня, у четвер, води­ла мене одно­кур­сни­ця Оля в театр, але не про­сто театр, а театр-сту­дію імпро­ві­за­ції твор­чо­го об’єднання «Чор­ний ква­драт». Ста­ви­ли «Когда захо­че­шь тепло­ты». Кому лінь­ки йти за поси­ла­н­ням, ось опис пря­мі­сінь­ко із сай­ту:

Тон­кий и изя­щный спе­ктакль-дра­ма. Лег­кий юмор и акку­ра­тная игра акте­ров не пре­дна­зна­че­на для люби­те­лей при­ми­тив­но­го сме­ха. Хоте­лось бы при­гла­сить зри­те­лей спосо­бных к вни­ма­тель­но­му сопе­ре­жи­ва­нию геро­ям пье­сы.
Жила-была деву­шка. И у нее было двое муж­чин. Один – кото­ро­го люби­ла она. Дру­гой – кото­рый любил ее. Госпо­ди, как же надо­е­ли эти «любов­ные тре­у­голь­ни­ки». И вот одна­жды…
Что делать, если ты её люби­шь, а она тебя нет? И если ты пони­ма­е­шь, что един­ствен­ное, что ты може­шь дать люби­мо­му чело­ве­ку – это макси­маль­но поста­ра­ться огра­дить её от мел­ких жизнен­ных нев­згод и непри­я­тно­стей? А если и это не помо­га­ет?

Гра­ли в одній із кім­нат новень­ко­го кре­а­тив­но­го про­сто­ру «Часо­пис», у який я і так про­сто хотів потра­пи­ти, щоб поди­ви­ти­ся, що воно таке. Навіть знаю його заснов­ни­ка — Пашу Гора­ка, але то було дав­но й неправ­да. Сце­на камер­на, гля­да­цьких рядів 6, пер­ші два — м’які сиді­н­ня а‑ля поду­шки, остан­ній — суціль­ні диван­чи­ки. Дуже зати­шна зала, при­єм­на атмо­сфер­на, над­зви­чай­но ком­фор­тно спо­сте­рі­га­ти гру акто­рів.

Сам спе­ктакль мені спо­до­бав­ся. Гумор тон­кий, гра акто­рів май­стер­на (хоча, може, над­то емо­цій­на, але то таке), а в самих пер­со­на­жах я навіть деко­го пізнав. І є над чим заду­ма­ти­ся.

Зати­шний блог реко­мен­дує похо­ди­ти на виста­ви цьо­го теа­тру.

Мітки: , , , ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.