Про Львів

На вихі­дні, пов’язані з дер­жав­ний свя­том Неза­ле­жно­сті, ми зібра­ли­ся ком­па­ні­єю із чоти­рьох чоло­вік, сіли у ВАЗ 2109 і поїха­ли у фай­не місто Львів. До цьо­го я там не був, тоб­то, був кіль­ка разів про­їздом — вихо­див на перон залі­зни­чно­го вок­за­лу, але не далі. А тут за два дні була чудо­ва можли­вість пір­ну­ти в саму гущу захі­дно­го цен­тру куль­ту­ри Укра­ї­ни.


Львів пре­кра­сний не тіль­ки сво­ї­ми зати­шни­ми вули­чка­ми й різно­ма­ні­тни­ми кафе (які, між іншим, наба­га­то кра­ще орга­ні­за­ва­ні у пла­ні ідеї, ніж київ­ські, хоча ціни десь у пів­то­ра рази ниж­че), а ще і з висо­ти пта­ши­но­го польо­ту.

Львів із висо­ти суб­пта­ши­но­го польо­ту можна фотка­ти, пев­но, нескін­чен­но.

Також Львів можна фотка­ти з висо­ти Висо­ко­го зам­ку. Тіль­ки на Висо­кий замок тре­ба висо­ко під­ні­ма­ти­ся. Пішки. Вза­га­лі, Львів мені най­біль­ше запам’ятався під­йо­ма­ми та схо­дин­ка­ми — як поди­ви­ти­ся на кра­є­вид, то на най­ви­щу точку, як у кафе — то у най­ви­ще, а це гвин­то­ві схо­ди, пагор­би, бру­ків­ка й від­су­тність метро. ОК похо­ди­ли :).

Фотка­ти з най­ви­щої точки Льво­ва було досить про­бле­ма­ти­чно через те, що зни­зу все закри­вав чи то дим, чи то туман. Я не знаю, наскіль­ки мені вда­ло­ся його при­бра­ти в darktable.

Але виста­чить фоток із неба, далі буде фотка ближ­че до зем­лі. Палац Пото­цьких, зза­ду він не менш пре­кра­сний, ніж спе­ре­ду. А спе­ре­ду було весі­л­ля. Вза­га­лі, Пото­цькі «насмі­ти­ли» в істо­рії Льво­ва досить помі­тно.

Під час збо­рів перед поїзд­кою я вирі­шив спе­ці­аль­но не бра­ти шта­тив, бо думав, що нічний Львів не вийде зня­ти. Вла­сне, я не дуже й поми­ляв­ся, але дещо зня­ти вда­ло­ся, при­чо­му з рук, при­чо­му попри те, що мені всі нав­ко­ло гово­ри­ли щось типу «ну шо ти ото фотка­єш».

ІМХО, недур­но вийшло.

Чи не так?

Зві­сно, я не всто­яв перед спо­ку­сою зро­би­ти гів­но­фо­то­чку двад­ця­тки з Опе­рою на фоні.

У само­му Льво­ві про­тя­гом пере­бу­ва­н­ня повід­ві­ду­ва­ли різні фай­ні кафе — коло­ри­тну жидів­ську, най­до­рож­чу масон­ську, слав­но­зві­сну «Кри­їв­ку», паху­чу копаль­ню кави, при­ві­тну «Під синьою пляж­кою», чудер­на­цьку «Кри­ву липу» (борщ у паля­ни­ці? тіль­ки тут!), див­ну «Гасо­ву лям­пу», кафе пря­мо під Опе­рою на Пол­тві etc etc etc. І все це таке різно­ма­ні­тне, ори­гі­наль­не та сма­чне, що його тре­ба про­бу­ва­ти обов’язково само­му, не чита­ю­чи того, що я тут пишу.

Окре­мо хоті­ло­ся б, зві­сно, зро­би­ти репор­таж львів­ських вули­чок, але це тро­хи напря­жно, коли ти не сам. Хто б мене там із шта­ти­вом чекав, доки я при­ці­лю­ся на якийсь храм із під­сві­ткою. Тим не мен­ше, ця дум­ка є гар­ним при­во­дом повер­ну­ти­ся туди ще раз.

До Льво­ва та після ньо­го ми ще пона­бі­гли в різні зам­ки й пофо­тка­ли­ся там, але це тро­хи інша істо­рія, яка до само­го міста не має ніяко­го від­но­ше­н­ня.

Мітки: ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.