Мінськ. Про їжу

Про­дов­же­ння моїх запи­сок про Мінськ. Попе­ре­дні частини: про­лог, про кордон, про транспорт, про готель, про вулиці, про народ, про мову, про дівчат, про метро, про гроші, про зв’язок.

Що-що, а найбільше мені хотілося в Мінську спробувати білоруську їжу. У Києві останніми роками масово відкрилися торгові точки, де продають різні білоруські продукти: сири, молоко, сметану, квас, ковбаси, цукерки, згущене молоко тощо. Що квас, що згущенка мені дуже сподобалися, тому на їхню їжу я був настроєний найпозитивнішим чином.

Харчувався я там у трьох місцях — у кафе в готелі, у «Лідо» на площі Якуба Коласа, ну і в номері, спеціально зробивши перед тим контрольну закупку ковбаси, хліба, квасу й молока.

У кафе готують дуже смачно. Найперше мене здивував хліб — у наших кафешках фіг такий знайдеш — свіжий, м’який, пахучий і смачний, звісно. Інше все також добре — що салати, що омлети, що солянки. Я ж так собі можу думати, що їх готують із продуктів, вирощених на місцевій землі, тому, судячи з усього, продукти ці також непогані.

У «Лідо» принаймні млинці з різним начинням (гриби я брав, здається) також непогані. Окремо заслуговує на увагу мандрівника картопля. Вона в РБ еталонна (пробував і смажену, і варену). А про березовий сік я вже писав.

Контрольна закупка різних продуктів велася в Євроопті на тій же площі Якуба Коласа, а квас брався окремо на Інституті культури в підземному переході. Захопив я тоді із собою грам 300 вареної ковбаси (тисяч за 46 кіло), літру молока, половину нарізної хлібини чорної і Лідський квас (на фотці не показаний, бо я його тоді ще не купив).

Що я вам маю сказати. Враховуючи, що я не був на той момент голодний, уся ця штука ізжерлася за дуже короткий проміжок часу. Молоко смачнюче. Я не скажу, що в нас воно погане, ні. Але там видалося добрішим набагато. Хліб також. Ковбаса попри низьку вартість була ковбасою. У нас таку навряд чи знайдеш за 46 грн. Квас (він був уже наступного дня) також пішов дуже швидко, заїдаючись російськими шоколадками. Я б з упевненістю сказав, що проба їжі пройшла із феєричним успіхом без негативних наслідків.

Окремо порадували написи на упаковці молока:

Із чого робимо висновок, що претензії на території Республіки Білорусь не приймаються, бо їх не може бути.

Звісно, своєю вибіркою я міг лише випадково підтвердити якість їжі в РБ, про яку так усі говорять, але, все ж, я можу собі думати, що говорять про неї недаремно. І наступного разу в Мінську я обов’язково захоплю пляшку молока і ще чогось такого, чого не встиг спробувати цим разом.