Про мовне питання

Діста­ли. Вияв­ля­є­ться, ті, хто сто­їть під Укра­їн­ським домом, не зна­ють, за що вони сто­ять. Кіль­ка днів тому в мене були ідеї, щоб напи­са­ти тут про своє від­но­ше­н­ня до цьо­го чер­го­во­го бала­га­ну, вра­хо­ву­ю­чи вла­сні погля­ди й ана­лі­ти­ку, яку я читав до цьо­го кіль­ка міся­ців, але, сла­ва Патрі­ку, за мене це зро­бив Сер­гій Лозунь­ко в газе­ті «2000» за 13 липня 2012 року у стат­ті «Оппо­зи­цию нужно обе­спе­чить евро­пей­ски­ми цен­но­стя­ми», витрим­ки з якої я тут і наве­ду, щоб мати змо­гу без­бо­лі­сно посла­ти псев­до­па­трі­о­тів озна­йом­лю­ва­ти­ся з матча­сти­ною.

Совер­шен­но оче­ви­дно, что ника­ко­го «вто­ро­го госу­дар­ствен­но­го языка» про­го­ло­со­ван­ный в пар­ла­мен­те 3 июля закон не вво­дит (ника­ким зако­ном по опре­де­ле­нию нель­зя сде­лать рус­ский язык госу­дар­ствен­ным), и ника­ких осо­бых пре­фе­рен­ций рус­ско­му языку не пре­до­став­ля­ет. Более того, ста­тус рус­ско­го языка даже пони­жа­е­тся по срав­не­нию с тем, кото­рый был зафи­кси­ро­ван в зако­не «О языках в Украин­ской ССР» (поси­ла­н­ня моє, жир­ний шрифт тут і далі — також — pf) и кото­рый пре­дла­гал­ся в зако­но­про­е­кте Ефремова—Симоненко—Гриневецкого, — с языка межна­ци­о­наль­но­го обще­ния до языка нацмень­шин­ства.

Евро­пей­ская хар­тия реги­о­наль­ных языков или языков мень­шинств была рати­фи­ци­ро­ва­на украин­ским пар­ла­мен­том 15 мая 2003 г. А закон о ее рати­фи­ка­ции всту­пил в силу с 1 янва­ря 2006 г.

Что обя­за­лась обе­спе­чить Украи­на носи­те­лям выше­пе­ре­чи­слен­ных языков согла­сно зако­ну «О рати­фи­ка­ции Евро­пей­ской хар­тии реги­о­наль­ных языков или языков мень­шинств»?

В обла­сти обра­зо­ва­ния: […] (читай­те ори­гі­наль­ний текст стат­ті — pf)

В суде­бной сфе­ре: […]

В адми­ни­стра­тив­ной и сфе­ре гос­управ­ле­ния: […]

В обла­сти СМИ: […]

Озна­ко­мив­шись с текс­том при­ня­то­го языко­во­го зако­на (в частно­сти, он публи­ко­вал­ся на стра­ни­цах «2000» и в эле­ктрон­ной вер­сии еже­не­дель­ни­ка), нетру­дно убе­ди­ться, что закон все­го лишь повто­ря­ет те поло­же­ния Евро­пей­ской хар­тии реги­о­наль­ных языков или языков мень­шинств, кото­рые взя­ла на себя обя­за­тель­ство испол­нять Украи­на. Абсо­лю­тно ниче­го ново­го, выхо­дя­ще­го за рам­ки того, что име­ет закон­ную силу с 1 янва­ря 2006-го, закон Колесниченко—Кивалова не прив­но­сит.

Так що на цей чер­го­вий цирк можна не звер­та­ти ува­ги.

Мітки: ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.