Мінськ. Про гроші

Про­дов­же­ння моїх запи­сок про Мінськ. Попе­ре­дні частини: про­лог, про кордон, про транспорт, про готель, про вулиці, про народ, про мову, про дівчат, про метро.

Білоруський рубль (сходіть за посиланням, там є нормальні скани купюр) — валюта дивна.

По-перше, вона дешева. Звісно, до зімбабвійського нещастя їм ще дуже-дуже далеко, але оперувати звичними для білорусів сумами перші дні дуже незручно. Говорять, що тут спрацьовує «ефект копійки», тільки навпаки — мабуть, саме через нього мені здалося, що в Мінську все дешевше, ніж у Києві. Найменша купюра, яку я тримав у руках, — 20 рублів (це 2 наші копійки). Говорять, що є ще 10, але я її не бачив. Власне, всі ціни в білорусі на законодавчому рівні округлюються до 10 рублів. Логічно.

По-друге, вона стоїть на межі чергової деномінації (здається, це вже друга). Я згоден із заявами, що пора рублю обрізати три, а ще краще чотири нулі, щоб і населення почало економити, і з євро/доларами можна було конкурувати. Сподіваюся, білоруси зможуть це зробити, бо це ледь не єдине, що мене стримує від несамовитого крику «я б там жив».

По-третє, в Білорусі можна легко стати мільйонером. Так, я знову (а перший раз було році в 1994-му чи 1995-му) став мільйонером. Хай і на п’ять хвилин. Але про все по-порядку.

Одна наша гривня — це, приблизно, 1000 рублів (рублёў). Таке число дуже полегшило задачу конвертації в наші ціни «на льоту», оскільки відкинути три нулика простіше, ніж ділити на 8,11, наприклад. В обмінниках курс коливається біля цієї позначки — на вокзалах дешевше (900 із чимось), у банках — трохи дорожче та ближче до офіційного курсу. Перед поїздкою, послухавши настанови знайомих і не дуже людей, я частину гривневого запасу перевів в американські долари, купивши, загалом, $250, і з таким запасом + дещо у гривні поїхав за кордон.

Гривні на вокзалі у відділенні банку розміняли без проблем. На самому вокзалі тусуються валютні міняли з цегляними мордами, і я от не знаю, як це Батька до них ще не добрався. Я купив 200 тисяч рублів на випадок усяких екстремальних ситуацій, поки не доберуся до готелю, з чим трохи прогадав.

Така сума мені була ні до чого. У тролейбусах, якими я катався, білет коштує 1700, якщо купувати у водія. Якщо в кіоску — 1500. І звісно, із 4-х водіїв (це я блукав, про що писав раніше), яким я совав 50-тисячний папірець, лише один (точніше, одна) розміняв мені його, давши здачу купюрами різного номіналу. А так тричі я їздив зайцем, тримаючи в руках тисячі.

У відділенні BelSwissBank в готелі, щоб розрахуватися за проживання, я поміняв $150, ставши, таким чином, мільйонером. За кілька хвилин, правда, частину цих грошей довелося віддати дуже симпатичній адміністраторші Олі. Уважний читач може помітити, що з валюти в мене залишилося ще 100 баксів, тому я скажу, що вони мені там не знадобилися. На решту після оплати готелю я жив собі чотири дні практично без обмежень.

Ціни в магазинах відповідають приблизно нашим. Дещо із продуктів, може, правда, дешевше. Про тестову закупку їжу я напишу окремий пост (із фотками 🙂). Похід у філармонію дешевше набагато — за прекрасне місце в партері я заплатив 60 тисяч. У Києві довелося б віддати приблизно 120. Говорять, що удвічі дешевше бензин, але на заправки не звертав уваги. Власне, в поїзді краєм вуха чув, що бензин вивозити не дають. Ну ще б.

Середній чек у «Лідо» (я, правда, там особливо не наїдався — так, млинці із салатами та картопля, а ще в них є березовий сік на розлив, правда, не можу сказати, наскільки він справжній) виходив від 30 до 50 тисяч. До речі, спостерігаючи за пенсіонерами в супермаркеті, я зробив для себе висновок про те, що вони там більш забезпечені, ніж у нас. Причому, набагато. Ну не бачив я такого, щоб бабусі витрушували з гаманця останні гроші. Угу, заглядати в чужі гаманці — це погано, але я їхав туди з конкретною метою, яка включає й такі спостереження.

Підозрюю, що книжна продукція в них також дешевша за нашу, бо за прекрасний путівник по Мінську із мегакласними ілюстраціями я віддав усього 25 тисяч. Наступного разу, щоб переконатися в цьому чи навпаки — спростувати, треба буде пройтися книжними магазинами.

Залишок валюти перед від’їздом — 72 тисячі рублів — я хотів обміняти в тому ж банку в готелю на гривні, але мені сказали, що гривні закінчилися. Тому я купив 250 рублів російських, після чого білоруських у мене залишилося близько 8 тисяч різними купюрами. Лежать на пам’ять тепер.

Сподіваюся, що поточний стан білоруської валюти — це лише «происки ненавистного империализма» зовні, а тому хочеться, щоб її привели до порядку так, щоб вона відповідала реальному стану речей у країні — робочим підприємствам, прекрасним дорогам і працьовитим людям.