Мінськ. Про гроші

Про­дов­же­ння моїх запи­сок про Мінськ. Попе­ре­дні части­ни: про­лог, про кор­дон, про транс­порт, про готель, про вули­ці, про народ, про мову, про дів­чат, про метро.

Біло­ру­ський рубль (схо­діть за поси­ла­н­ням, там є нор­маль­ні ска­ни купюр) — валю­та див­на.

По-пер­ше, вона деше­ва. Зві­сно, до зім­ба­бвій­сько­го неща­стя їм ще дуже-дуже дале­ко, але опе­ру­ва­ти зви­чни­ми для біло­ру­сів сума­ми пер­ші дні дуже незру­чно. Гово­рять, що тут спра­цьо­вує «ефект копій­ки», тіль­ки нав­па­ки — мабуть, саме через ньо­го мені зда­ло­ся, що в Мін­ську все дешев­ше, ніж у Киє­ві. Най­мен­ша купю­ра, яку я три­мав у руках, — 20 рублів (це 2 наші копій­ки). Гово­рять, що є ще 10, але я її не бачив. Вла­сне, всі ціни в біло­ру­сі на зако­но­дав­чо­му рів­ні окру­глю­ю­ться до 10 рублів. Логі­чно.

По-дру­ге, вона сто­їть на межі чер­го­вої дено­мі­на­ції (зда­є­ться, це вже дру­га). Я зго­ден із заява­ми, що пора рублю обрі­за­ти три, а ще кра­ще чоти­ри нулі, щоб і насе­ле­н­ня поча­ло еко­но­ми­ти, і з євро/доларами можна було кон­ку­ру­ва­ти. Спо­ді­ва­ю­ся, біло­ру­си змо­жуть це зро­би­ти, бо це ледь не єди­не, що мене стри­мує від неса­мо­ви­то­го кри­ку «я б там жив».

По-тре­тє, в Біло­ру­сі можна лег­ко ста­ти міль­йо­не­ром. Так, я зно­ву (а пер­ший раз було році в 1994-му чи 1995-му) став міль­йо­не­ром. Хай і на п’ять хви­лин. Але про все по-поряд­ку.

Одна наша грив­ня — це, при­бли­зно, 1000 рублів (рублёў). Таке число дуже полег­ши­ло зада­чу кон­вер­та­ції в наші ціни «на льо­ту», оскіль­ки від­ки­ну­ти три нули­ка про­сті­ше, ніж діли­ти на 8,11, напри­клад. В обмін­ни­ках курс коли­ва­є­ться біля цієї позна­чки — на вок­за­лах дешев­ше (900 із чимось), у бан­ках — тро­хи дорож­че та ближ­че до офі­цій­но­го кур­су. Перед поїзд­кою, послу­хав­ши наста­но­ви зна­йо­мих і не дуже людей, я части­ну грив­не­во­го запа­су пере­вів в аме­ри­кан­ські дола­ри, купив­ши, зага­лом, $250, і з таким запа­сом + дещо у грив­ні поїхав за кор­дон.

Грив­ні на вок­за­лі у від­ді­лен­ні бан­ку роз­мі­ня­ли без про­блем. На само­му вок­за­лі тусу­ю­ться валю­тні міня­ли з цегля­ни­ми мор­да­ми, і я от не знаю, як це Батька до них ще не добрав­ся. Я купив 200 тисяч рублів на випа­док уся­ких екс­тре­маль­них ситу­а­цій, поки не добе­ру­ся до готе­лю, з чим тро­хи про­га­дав.

Така сума мені була ні до чого. У тро­лей­бу­сах, яки­ми я катав­ся, білет коштує 1700, якщо купу­ва­ти у водія. Якщо в кіо­ску — 1500. І зві­сно, із 4‑х воді­їв (це я блу­кав, про що писав рані­ше), яким я совав 50-тися­чний папі­рець, лише один (точні­ше, одна) роз­мі­няв мені його, дав­ши зда­чу купю­ра­ми різно­го номі­на­лу. А так три­чі я їздив зай­цем, три­ма­ю­чи в руках тися­чі.

У від­ді­лен­ні BelSwissBank в готе­лі, щоб роз­ра­ху­ва­ти­ся за про­жи­ва­н­ня, я помі­няв $150, став­ши, таким чином, міль­йо­не­ром. За кіль­ка хви­лин, прав­да, части­ну цих гро­шей дове­ло­ся від­да­ти дуже сим­па­ти­чній адмі­ні­стра­тор­ші Олі. Ува­жний читач може помі­ти­ти, що з валю­ти в мене зали­ши­ло­ся ще 100 баксів, тому я ска­жу, що вони мені там не зна­до­би­ли­ся. На решту після опла­ти готе­лю я жив собі чоти­ри дні пра­кти­чно без обме­жень.

Ціни в мага­зи­нах від­по­від­а­ють при­бли­зно нашим. Дещо із про­ду­ктів, може, прав­да, дешев­ше. Про тесто­ву заку­пку їжу я напи­шу окре­мий пост (із фотка­ми 🙂). Похід у філар­мо­нію дешев­ше наба­га­то — за пре­кра­сне місце в пар­те­рі я запла­тив 60 тисяч. У Киє­ві дове­ло­ся б від­да­ти при­бли­зно 120. Гово­рять, що удві­чі дешев­ше бен­зин, але на заправ­ки не звер­тав ува­ги. Вла­сне, в поїзді кра­єм вуха чув, що бен­зин виво­зи­ти не дають. Ну ще б.

Сере­дній чек у «Лідо» (я, прав­да, там осо­бли­во не наїдав­ся — так, млин­ці із сала­та­ми та кар­то­пля, а ще в них є бере­зо­вий сік на роз­лив, прав­да, не можу ска­за­ти, наскіль­ки він справ­жній) вихо­див від 30 до 50 тисяч. До речі, спо­сте­рі­га­ю­чи за пен­сіо­не­ра­ми в супер­мар­ке­ті, я зро­бив для себе висно­вок про те, що вони там більш забез­пе­че­ні, ніж у нас. При­чо­му, наба­га­то. Ну не бачив я тако­го, щоб бабу­сі витру­шу­ва­ли з гаман­ця остан­ні гро­ші. Угу, загля­да­ти в чужі гаман­ці — це пога­но, але я їхав туди з кон­кре­тною метою, яка вклю­чає й такі спо­сте­ре­же­н­ня.

Підо­зрюю, що кни­жна про­ду­кція в них також дешев­ша за нашу, бо за пре­кра­сний путів­ник по Мін­ську із мега­кла­сни­ми ілю­стра­ці­я­ми я від­дав усьо­го 25 тисяч. Насту­пно­го разу, щоб пере­ко­на­ти­ся в цьо­му чи нав­па­ки — спро­сту­ва­ти, тре­ба буде прой­ти­ся кни­жни­ми мага­зи­на­ми.

Зали­шок валю­ти перед від’їздом — 72 тися­чі рублів — я хотів обмі­ня­ти в тому ж бан­ку в готе­лю на грив­ні, але мені ска­за­ли, що грив­ні закін­чи­ли­ся. Тому я купив 250 рублів росій­ських, після чого біло­ру­ських у мене зали­ши­ло­ся близь­ко 8 тисяч різни­ми купю­ра­ми. Лежать на пам’ять тепер.

Спо­ді­ва­ю­ся, що пото­чний стан біло­ру­ської валю­ти — це лише «прои­ски нена­ви­стно­го импе­ри­а­ли­зма» зов­ні, а тому хоче­ться, щоб її при­ве­ли до поряд­ку так, щоб вона від­по­від­а­ла реаль­но­му ста­ну речей у кра­ї­ні — робо­чим під­при­єм­ствам, пре­кра­сним доро­гам і пра­цьо­ви­тим людям.

Мітки: , ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.