Мінськ. Про метро

Про­дов­же­ння моїх запи­сок про Мінськ. Попе­ре­дні частини: про­лог, про кордон, про транспорт, про готель, про вулиці, про народ, про мову, про дівчат.

Я був би не я, якби не відвів окремий запис для метро.

В Мінському метрополітені заборонено фотографувати. Для мене дзен такої заборони в будь-якому метро (а в Києві можна!) залишається таємницею, хоча я не став випробовувати долю. Попри те, що кадрів із підземки не залишилося, залишилося враження, бо мінське метро я об’їздив усе. Всі станції.

Мінський метрополітен почався будуватися ще за радянських часів, при чому в той же приблизно період, в який будувалася північна частина київської синьої гілки. Тому не дивно, що ці станції дуже схожі між собою. Унікальними для Мінського метрополітену є тільки деякі кінцеві станції через їх новизну, а ще перехід між двома лініями, нестандартно зроблений на погляд киянина.

Метрополітен у Мінську неглибокого залягання, і складається із двох гілок — червоної й синьої. Червона на сьогодні вважається завершеною — її продовження на північ планується у віддаленій перспективі. Синя ж гілка активно будується в бік мікрорайону «Паўднёвы захад» (Південний захід). Процес будівництва я спостерігав на власні очі — три станції до 1 вересня цього року, як і заплановано, здати реально. Наземна частина вже майже готова, робиться все цивільно, без поспіху. Третя гілка метро тільки планується, вона має зв’язати північ Мінська із півднем. Про реальний пасажиропотік мені важко сказати, але на карті третя перспективна лінія закриває значні білі плями.

Із готелю я їздив автобусом на станцію «Інстытут культуры» синьої гілки, а далі на метро — куди потрібно.

У Мінському метрополітені всі станції, за виключенням однієї (Першамайская), — острівні. Лише от Першамайская берегова. Я в дощову погоду їздив роздивлятися всі станції підряд, стаючи навмисно перед дверима. Але перед цією почув «Выхад на правы бок», крякнув і перейшов на іншу сторону. Ні разу не спалився, ага.

У Мінському метрополітені поїзди, як і в нас, складаються із п’яти вагонів. Тисняви у вагонах у позапіковий час немає, а затиснули мене по-київськи тільки раз — і то було цікаво відчути як воно. Експлуатується, до речі, виключно російський рухомий склад, причому відносно новий — «йожиків» немає, ходять тільки більш-менш новенькі номерні.

Найгарнішу станцію виділити важко, але, певно, це має бути або «Барысаўскі тракт», або «Уручча», бо вони порівняно нові, тому виглядають свіжіше, аніж інші.

А ще в Мінському метрополітені запах метро набагато сильніший за київський. Москвичі кажуть, що київське метро пахне правильніше за московське. А я тепер кажу, що мінське пахне правильніше за київське. І від того в ньому досить таки приємно перебувати.

Загалом, потрапивши в мінське метро вперше, я відчув, що з Києва нікуди не виїжджав — якщо, звісно, не звертати уваги на написи й радіоінформатор білоруською мовою.