Мінськ. Про дівчат
Продовження моїх записок про Мінськ. Попередні частини: пролог, про кордон, про транспорт, про готель, про вулиці, про народ, про мову.
На жаль, думка про те, що треба було пофоткати мінських дівчат, прийшла до мене вже тоді, коли я повернувся в Київ. Тому ця частина буде без фотографій, а лише з деякими роздумами.
Звісно, в цьому абзаці я маю виправдовуватися, що ніяк не можу наважитися просто підійти на вулиці до незнайомої людини й випустити їй кілька кадрів на секунду в обличчя. Усі портретні роботи дівчат у Києві зроблено на всяких масових заходах, якщо не враховувати дві фотосесії для однокурсниць. Але собі я пообіцяв, що наступного разу, коли туди поїду (а я туди обов’язково поїду знову), зловлю кілька симпатичних облич.
Тим більше, що там є кого ловити.
Мінські дівчата надзвичайно симпатичні. Власне, перша білоруска, яку я побачив за цю поїздку, вже була такою попри те, що це наша провідниця. Друга також. І третя. І взагалі, якщо брати за середнім суб’єктивним показником симпатичності відносно сферичного спостерігача у вакуумі (мене, тобто), то мінчанки гарніші за киянок. Але це в середньому, бо в нас таки найгарніші, і це не обговорюється.
Надзвичайно симпатичними мінчанок робить дві штуки. Перша — це те, що серед них мало гламуру. На вулицях і в метро я мало зустрічав такого блискучого страхіття, яке щоразу зустрічаю в нас на Хрещатику. Все просто й зі смаком. Може, комусь це й не подобається, але точно не мені. Друга штука — за всі чотири дні я бачив від сили дві дівчини з цигарками в зубах. Це мегаздоровенний плюс у моїх очах, бо я ніщо так ненавиджу, як дівчат, що палять. Хіба що дітей, але то інша розмова.
Дівчата на вулицях, в основному, або гуляють, або кудись поспішають у справах, або сидять на лавочках і щось обговорюють, але не шастають із пляшкою пива в галасливій кампанії серед білого дня. Що робиться вночі — не знаю, район у мене тихий був, а вночі, власне, я спав у готелі.
Як і в нас, у них у громадському транспорті народ (і дівчата, і хлопці) призвичаюється до ізоляції від світу навушниками. Нехай буде такий собі мінус. Але багато хто читає — книги, газети, журнали. Нехай буде плюс.
У цьому абзаці я знову собі докоряю за те, що немає тематичних фотографій.
Взагалі, мінчанки чимось схожі на полтавчанок, але зі своїм, білоруським відтінком — прості, натуральні й дуже милі. І якщо мені скажуть, що моя майбутня дружина буде білорускою, мені залишиться тільки облизнутися.
Твоя будущая жена будет из Минска!
Откуда инфа?
Если стесняешься фоткать людей “в лицо”, то можно взять телевик 70-200, или 70-300. Тогда не надо влазить “в лицо”, можно где-то с 30 метров спокойно “отстреливать”.
Такой телевик с приемлемой диафрагмой дорогого сто́ит.
Да, есть такое. Но не все ж в сумерках снимать, при нормальных дневных условиях можно и с f5 фоткать. Большое ФР обеспечивает хорошое боке даже при такой хреновой диафрагме. http://www.flickr.com/photos/nsavch/6972887635/in/photostream/lightbox/ (тут ФР 70мм, так что фон не очень, при 200-300мм фон вообще идеальный).
Хотя, конечно, выбор объектива – это очень индивидуальное дело.
Есть вот в продаже 55-300 на 4.5-5.6 за 2800 грн. Можно взять этот + или пару фиксов, или 24-70, но последний дорогой шо ваще. А так я пока 18-105 + фиксом на 50 обхожусь.
Я себе год назад взял 70-300 4.5-5.6 за $500, неплохой объектив (быстрый АФ, хорошая резкость, неплохой конструктив) но использую достаточно редко. В основном жена всяких птичек щелкает. А мой любимый – это фикс 35мм/1.8 за 1000 гривен 🙂
Плюсую мысль, 35-ка достаточно универсальная.