Мінськ. Про дівчат

Про­дов­же­ння моїх запи­сок про Мінськ. Попе­ре­дні частини: про­лог, про кордон, про транспорт, про готель, про вулиці, про народ, про мову.

На жаль, думка про те, що треба було пофоткати мінських дівчат, прийшла до мене вже тоді, коли я повернувся в Київ. Тому ця частина буде без фотографій, а лише з деякими роздумами.

Звісно, в цьому абзаці я маю виправдовуватися, що ніяк не можу наважитися просто підійти на вулиці до незнайомої людини й випустити їй кілька кадрів на секунду в обличчя. Усі портретні роботи дівчат у Києві зроблено на всяких масових заходах, якщо не враховувати дві фотосесії для однокурсниць. Але собі я пообіцяв, що наступного разу, коли туди поїду (а я туди обов’язково поїду знову), зловлю кілька симпатичних облич.

Тим більше, що там є кого ловити.

Мінські дівчата надзвичайно симпатичні. Власне, перша білоруска, яку я побачив за цю поїздку, вже була такою попри те, що це наша провідниця. Друга також. І третя. І взагалі, якщо брати за середнім суб’єктивним показником симпатичності відносно сферичного спостерігача у вакуумі (мене, тобто), то мінчанки гарніші за киянок. Але це в середньому, бо в нас таки найгарніші, і це не обговорюється.

Надзвичайно симпатичними мінчанок робить дві штуки. Перша — це те, що серед них мало гламуру. На вулицях і в метро я мало зустрічав такого блискучого страхіття, яке щоразу зустрічаю в нас на Хрещатику. Все просто й зі смаком. Може, комусь це й не подобається, але точно не мені. Друга штука — за всі чотири дні я бачив від сили дві дівчини з цигарками в зубах. Це мегаздоровенний плюс у моїх очах, бо я ніщо так ненавиджу, як дівчат, що палять. Хіба що дітей, але то інша розмова.

Дівчата на вулицях, в основному, або гуляють, або кудись поспішають у справах, або сидять на лавочках і щось обговорюють, але не шастають із пляшкою пива в галасливій кампанії серед білого дня. Що робиться вночі — не знаю, район у мене тихий був, а вночі, власне, я спав у готелі.

Як і в нас, у них у громадському транспорті народ (і дівчата, і хлопці) призвичаюється до ізоляції від світу навушниками. Нехай буде такий собі мінус. Але багато хто читає — книги, газети, журнали. Нехай буде плюс.

У цьому абзаці я знову собі докоряю за те, що немає тематичних фотографій.

Взагалі, мінчанки чимось схожі на полтавчанок, але зі своїм, білоруським відтінком — прості, натуральні й дуже милі. І якщо мені скажуть, що моя майбутня дружина буде білорускою, мені залишиться тільки облизнутися.

8 Comments on “Мінськ. Про дівчат

  1. Твоя будущая жена будет из Минска!

  2. Если стесняешься фоткать людей “в лицо”, то можно взять телевик 70-200, или 70-300. Тогда не надо влазить “в лицо”, можно где-то с 30 метров спокойно “отстреливать”.

  3. Да, есть такое. Но не все ж в сумерках снимать, при нормальных дневных условиях можно и с f5 фоткать. Большое ФР обеспечивает хорошое боке даже при такой хреновой диафрагме. http://www.flickr.com/photos/nsavch/6972887635/in/photostream/lightbox/ (тут ФР 70мм, так что фон не очень, при 200-300мм фон вообще идеальный).

    Хотя, конечно, выбор объектива – это очень индивидуальное дело.

  4. Есть вот в продаже 55-300 на 4.5-5.6 за 2800 грн. Можно взять этот + или пару фиксов, или 24-70, но последний дорогой шо ваще. А так я пока 18-105 + фиксом на 50 обхожусь.

  5. Я себе год назад взял 70-300 4.5-5.6 за $500, неплохой объектив (быстрый АФ, хорошая резкость, неплохой конструктив) но использую достаточно редко. В основном жена всяких птичек щелкает. А мой любимый – это фикс 35мм/1.8 за 1000 гривен 🙂

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.