Мінськ. Про мову

Про­дов­же­ння моїх запи­сок про Мінськ. Попе­ре­дні части­ни: про­лог, про кор­дон, про транс­порт, про готель, про вули­ці, про народ.

Я їхав у Біло­русь, зна­ю­чи, що справ­лю­ся з мов­ним пита­н­ням без під­го­тов­ки. Вла­сне, так і ста­ло­ся, хоча, чесно кажу­чи, до цьо­го я біло­ру­ські текс­ти бачив кра­єм ока зде­біль­шо­го в дитин­стві, а мову чув тіль­ки на прес-кон­фе­рен­ці­ях Батьки.

Офі­цій­ний пра­во­пис затвер­дже­но волею Батьки у 2000‑х роках, що зару­ба­ло нама­га­н­ня про­штов­хну­ти тара­шке­ві­цу як єди­но пра­виль­ну біло­ру­ську. Вза­га­лі, пра­во­пи­сів кіль­ка (як і в укра­їн­ської мови, між іншим), але я так розу­мію, що зараз ста­ра­ю­ться при­три­му­ва­ти­ся затвер­дже­но­го, хоча, гово­рять, що не всі з цим зго­дні, а деякі газе­ти нама­га­ли­ся чи нама­га­ю­ться кори­сту­ва­ти­ся іншим.

У Біло­ру­сі дво­мов­ність закрі­пле­на на дер­жав­но­му рів­ні, і це, мабуть, при­зве­ло до того, що біло­ру­ська мова май­же не вико­ри­сто­ву­є­ться в побу­ті. На вули­ці мені її жодно­го разу не вда­ло­ся почу­ти — я при­слу­хав­ся і до моло­ді, і до зрі­лих людей. Віко­ві гру­пи від­рі­зня­ю­ться між собою зде­біль­шо­го акцен­том, при цьо­му молодь гово­рить досить таки чистою росій­ською мовою. Живу біло­ру­ську мову мені дове­ло­ся чути дві­чі — один раз у музеї від тітонь­ки, яка роз­ка­зу­ва­ла про екс­по­на­ти досить незви­чної вистав­ки, а інший — у філар­мо­нії від тітонь­ки, яка ого­ло­шу­ва­ла номе­ри.

Про­ти­ле­жна ситу­а­ція з біло­ру­ською на більш-менш офі­цій­но­му рів­ні. Вся наві­га­ція в Мін­ську (ну, при­найм­ні, зна­чно біль­ша її части­на) вико­на­на біло­ру­ською, при­чо­му дубля­жу росій­ською не зна­йшло­ся. Це мене в пер­ший день дуже зби­ва­ло з пан­те­ли­ку, оскіль­ки деякі сло­ва я про­сто не зміг роз­пі­зна­ти. Напри­клад, я не міг зро­зу­мі­ти, що це за вули­ця така Чыгу­на­чная, а також де в біса діла­ся зі схем метро стан­ція «Октя­брьская». Потім вияви­ло­ся, що бела­ру­ская чыгун­ка — це не що інше, як їхня залі­зни­ця, а стан­ція метро «Октя­брьская» біло­ру­ською пере­кла­де­на як «Кастрычні­цкая». Радіо­ін­фор­ма­то­ри в метро й у назем­но­му транс­пор­ті також гово­рять біло­ру­ською мовою. «Зупин­ка» в них, зна­чить, «прыпынак». Зараз візу­аль­но не зга­даю, як пра­виль­но пише­ться (напе­ред про­шу виба­че­н­ня в біло­ру­сів, які, ймо­вір­но, будуть це чита­ти), але фра­зи «Асця­ро­жна, две­ры зачи­ня­юц­ца. Насту­пны прыпынак — Паўднёвы захад — 1» мені в пер­ший день від­вер­то достав­ля­ли. І ще стан­ція метро «Інстытут куль­ту­ры». І «Пло­шча Лені­на». І «Вулі­ца Шчор­са». Розу­мі­н­ня до мене поча­ло при­хо­ди­ти при­бли­зно з того момен­ту, коли я само­стій­но допер, що «Усход» — це «Восток», бо кон­че потрі­бно було зна­йти Націо­наль­ну бібліо­те­ку РБ.

У музеї істо­рії Вели­кої Вітчи­зня­ної вій­ни й Музеї істо­рії біль­шість екс­по­на­тів, до речі, супро­во­джу­ю­ться напи­са­ми біло­ру­ською мовою, тому їх було місця­ми важ­ко чита­ти.

По теле­ві­зо­ру нови­ни я чув тіль­ки росій­ською. А в кафе­шці, між іншим, кру­тив­ся якийсь укра­їн­ський канал, і ніко­го це осо­бли­во не диву­ва­ло. Хіба що мене.

Коли їхав у поїзді в Укра­ї­ну, роз­го­во­рив­ся з одні­єю біло­ру­ською дів­чи­ною, яка вида­ла шикар­ну фра­зу, що, пев­но, хара­кте­ри­зує ста­но­ви­ще біло­ру­ської мови в РБ вза­га­лі: «Да кто ж его зна­ет этот бела­ру­ский язык? Толь­ко пре­по­да­ва­те­ли бела­ру­ско­го языка, навер­ное, осталь­ным он не нужен». А наша письмо­ва мова їй вида­ла­ся див­ною, хоча слу­ха­ла її із задо­во­ле­н­ням.

Вза­га­лі, мова гар­на. І біль­ше схо­жа на укра­їн­ську, аніж на росій­ську.

Мітки: , ,
Один коментар в “Мінськ. Про мову
  1. ololoid сказав:

    > Вза­галі, мова гар­на. І біль­ше схо­жа на укра­їн­ську, аніж на росій­ську.
    Так, отож…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.