Мінськ. Про вулиці

Про­дов­же­ння моїх запи­сок про Мінськ. Попе­ре­дні частини: про­лог, про кордон, про транспорт, про готель.

Мінськ дуже просторий. Після Києва взагалі трохи дивуєшся, як так — столиця, а на тебе не давить увесь сумбур і об’єм сучасного галасливого життя. Мабуть, Мінську в деякому смислі пощастило — якщо, звісно, це так можна назвати — після війни його відбудували заново, на широку ногу. Тому за всі чотири дні я не побачив ані пробок, ані штурханини на вулиці серед людей. Хіба в метро в час пік трохи затиснули, але то таке.

Приємно дивує те, що на відміну від нашої столиці, в Мінську не будують на кожному доступному й недоступному квадратному метрі землі, а створюють за раз цілі мікрорайони. Відтак, на пересічного мандрівника не давить залізо й бетон урбанізації, і ніщо не заважає насолоджуватися прекрасними краєвидами.

Окрім широченних вулиць, звісно, в Мінську виявилися просторі площі прямо в центрі міста. Думаю, у вихідний день людей на них набагато більше, хоча і в будень я там бачив колони дітлахів, яких водили в музей, і молодіжні компанії в різноманітних кафешках. Але справді, вийшовши з метро, прямо ахнув, побачивши от таке от.

Не можна, звісно, сказати, що в Мінську все так ідеально, наприклад, для тих же велосипедистів. Але на відміну від Києва, тут хоч є велосипедна доріжка, і не де-небудь, а на березі Свіслочі. Уявити собі, щоб у нас знесли новобудови з берегів Дніпра та проклали там велодоріжку, складно.

Велодоріжкою, до речі, користуються не тільки велосипедисти, а ще й любителі роликів.

Для пішоходів усе набагато культурніше, ніж у нас. По-перше, хотілося б відмітити те, що так званих МАФів у Мінську дуже мало, тому перешкод для нормальної прогулянки, насолоджуючись містом для людей, майже немає. Навіть у підземних переходах із цим дуже цивільно (і тут відразу для контрасту згадується наш перехід на Шулявці, ну або запахи у «трубі» під Майданом). По-друге, сукупність широких тротуарів, парків з алеями й затишних бульварів робить Мінськ містом, у яке хочеться приїхати ще раз.

Між іншим, попри те, що там так просторо, прямісінько в центрі можна віднайти кілька затишних куточків, як-от, наприклад, оцей.

А в деяких місцях будинки дуже мило виглядають навіть упритул із дорогою — по тротуару двом людям із розкритими парасольками хоч і можна розминутися, але важче.

При цьому окремо хочу зауважити, що жодного разу я не натикався на машину на тротуарі. На відміну від самі_знаєте_де.

Не буду приховувати, що у плані орієнтації міста на людей Мінську ще далеко, наприклад, до Боготи, але від Києва він утік уперед серйозно й надовго.

На жаль, я не можу тут в одному записі викласти всі фотки білоруської столиці, як би вона мені не подобалася. Тим не менше, в наступних записах буде ще, а на десерт усі-усі фотки я викладу разом, включаючи ті, які в цій серії записів не з’являться.