Мінськ. Про транспорт

Про­дов­же­ння моїх запи­сок про Мінськ. Попе­ре­дні части­ни: про­лог, про кор­дон.

Біло­ру­ський транс­порт має свій хара­ктер. А за духом смі­ли­во займає місце між слов’янським і захі­дно­єв­ро­пей­ським.

Що є залі­зни­чний вок­зал сто­ли­ці? По суті, це інте­граль­не облич­чя всі­єї кра­ї­ни. Що зустрі­чає ман­дрів­ни­ка, коли він при­бу­ває на Цен­траль­ний вок­зал Киє­ва? Бом­жі, тор­га­ші й мак­дак. Що зустрі­чає того ж ман­дрів­ни­ка на паса­жир­сько­му вок­за­лі Мін­ська? Хм. Вок­зал.

Скла­дно пові­ри­ти, що у слов’янській сто­ли­ці може бути вок­зал без бом­жів й обма­льо­ва­них під­зем­них пере­хо­дів із хара­ктер­ним запа­хом. Але це справ­ді так. Єди­не, що виби­ва­є­ться із загаль­но­го ритму — валю­тні міня­ли. Вони все хоті­ли виче­пи­ти когось із чер­ги у від­ді­ле­н­ня бан­ку, щоб заро­би­ти собі щось. Я від­мо­вив­ся.

На вок­за­лі, вла­сне, є бага­то чого, крім кас і залів очі­ку­вань. Це й бан­ків­ські від­ді­ле­н­ня, й мага­зин­чи­ки, а ще якісь роз­ва­жаль­ні шту­чки. На від­мі­ну від Киє­ва, тут ніщо не вихо­дить із загаль­но­го ансам­блю — навіть ті ж мага­зин­чи­ки з мін­ськи­ми було­чка­ми якось впи­су­ю­ться в загаль­ну архі­те­кту­ру.

Із вок­за­лу можна вийти без­по­се­ре­дньо в метро або ж на Пло­щу Неза­ле­жно­сті. Я вийшов у бік Пло­щі Неза­ле­жно­сті, щоб сісти на потрі­бний мені тро­лей­бус, аби доїха­ти до готе­лю. І так, сів не в тому напрям­ку =). Зро­зу­мів я це, коли через деякий час пере­став чути назви тих вулиць, які бачив на кар­ті. Вре­шті, на кін­це­вій зупин­ці в насту­пно­му тро­лей­бу­сі я дізнав­ся, що їха­ти мені зов­сім в іншу сто­ро­ну, при­чо­му їха­ти дале­чень­ко. Ну я сів і поїхав. І на доро­жній розв’язці над вули­цею Щор­са став. І ста­ли всі тро­лей­бу­си мого ж напрям­ку, бо лінію зне­стру­ми­ли. Я так і не зро­зу­мів, чому, але насту­пні кіль­ка кіло­ме­трів ішов пішки по GPS'у, роз­див­ля­ю­чись те, як роз­бу­до­ву­ють Мінськ, у тому числі, нові стан­ції метро. Про метро, до речі, буде окре­мий запис.

На якійсь-там-зупин­ці струм таки з’явився, і я доїхав на чер­го­во­му тро­лей­бу­сі до готе­лю.

Гро­мад­ський паса­жир­ський транс­порт у Мін­ську наба­га­то при­єм­ні­ший, ніж у Киє­ві. По-пер­ше, там дуже мало мар­шру­ток. І кошту­ють вони, пере­ра­хо­ву­ю­чи на наші гро­ші, 6 гри­вень, що для Киє­ва дуже бага­то. Зате тро­лей­бу­си й авто­бу­си, які є май­же скрізь, кошту­ють, як і в нас, 1,5 грн. Якщо бра­ти білет у водія, а не завча­сно, то 1,7. Що тро­лей­бу­си, що авто­бу­си (у трам­ва­ях не катав­ся, але бачив, тому можу ска­за­ти й за них) якщо й не нові, то дуже догля­ну­ті, їздять швид­ко, чисті, не торо­хтять, ходять часто. В купі з широ­чен­ни­ми пре­кра­сни­ми доро­га­ми, які про­ни­зу­ють увесь Мінськ, це дає змо­гу уни­ка­ти про­бок і швид­ко пере­су­ва­ти­ся так, як потрі­бно. Так, ще раз під­кре­слюю, що в основ­но­му в Мін­ську доро­ги нор­маль­ні. І це від­чу­ва­є­ться від­ра­зу. Мабуть, у них про­сто не прийня­то кла­сти асфальт під дощ, як це в нас роби­ться. Я, до речі, й не бачив там, щоб асфальт під дощ кла­ли. А от як сухо — пра­цю­ва­ли.

Відео- й радіо­ін­фор­ма­то­ри у всьо­му транс­пор­ті виклю­чно біло­ру­ською мовою. Пер­ший день було дуже незви­чно, а іно­ді й незро­зумі­ло, яка ж це зараз зупин­ка. Вза­га­лі, по місту наві­га­ція в основ­но­му біло­ру­ською, дубля­жу росій­ською прин­ци­по­во, мабуть, ніде нема, хоча окре­мі напи­си росій­ською тра­пля­ю­ться.

На кожній зупин­ці висить ота­ка табли­чка:

а тому зро­зумі­ло, що й куди їде.

В прин­ци­пі, є одне «але»: я помі­тив, що авто­бу­си й тро­лей­бу­си із різни­ми номе­ра­ми, але зі спіль­ни­ми мар­шру­тни­ми від­різ­ка­ми, можуть не зупи­ня­ти­ся на одна­ко­вих зупин­ках — одні на одних зупи­ня­ю­ться, інші мов­чки про­їжджа­ють, і нав­па­ки, — а ще одна й та ж зупин­ка на різних мар­шру­тах може нази­ва­ти­ся по-різно­му, тому тре­ба зна­ти гео­гра­фію міста. Я так кіль­ка разів попа­дав.

Зага­лом, у Мін­ську транс­порт у нор­маль­но­му ста­ні, тому не б’є доро­ги, а доро­ги також у нор­маль­но­му ста­ні, тому не б’ють транс­порт. І це ж так про­сто. Ми теж могли б так.

Мітки: , ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.