Київська весна

Водив сьо­го­дні одно­кур­сниць на кон­церт Київ­сько­го камер­но­го орке­стру. Дири­гент — ста­ре­зний, але непе­ре­вер­ше­ний про­фе­сор Роман Іса­а­ко­вич Кофман.

У про­гра­му вхо­ди­ли Бах із його досить добре відо­мою «Арі­єю», яку я таки десь чув до цьо­го кон­цер­ту, Гріг, сюї­та яко­го про­сто спо­до­ба­ла­ся, Кісін (щоб він живий був), твір яко­го зму­сив мене напру­жи­ти­ся, очі­ку­ю­чи, що він таки прор­ве­ться у щось мело­дій­не (але окрім набо­ру зву­ків я нічо­го не почув, тому оце от якраз дуже й не спо­до­ба­ло­ся), Мен­дель­сон (було щось коро­тке, осо­бли­во не запам’яталося) і Двор­жак із мело­дій­ною сере­на­дою для струн­них із п’яти частин.

Тому якби не Кісін, було б усе добре.

Кофма­ну апло­ду­ва­ли сто­я­чи. Вийшов­ши четвер­тий раз, він дві­чі зіграв на біс — ту ж «Арію» Баха і якусь части­ну чи то Грі­га, чи то Двор­жа­ка. А потім хара­ктер­ним жестом про­гнав оркестр зі сце­ни, щоб ми пере­ста­ли апло­ду­ва­ти. Коло­ри­тний дядь­ко.

Мітки: ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.