Київська весна

Водив сьогодні однокурсниць на концерт Київського камерного оркестру. Диригент — старезний, але неперевершений професор Роман Ісаакович Кофман.

У програму входили Бах із його досить добре відомою «Арією», яку я таки десь чув до цього концерту, Гріг, сюїта якого просто сподобалася, Кісін (щоб він живий був), твір якого змусив мене напружитися, очікуючи, що він таки прорветься у щось мелодійне (але окрім набору звуків я нічого не почув, тому оце от якраз дуже й не сподобалося), Мендельсон (було щось коротке, особливо не запам’яталося) і Дворжак із мелодійною серенадою для струнних із п’яти частин.

Тому якби не Кісін, було б усе добре.

Кофману аплодували стоячи. Вийшовши четвертий раз, він двічі зіграв на біс — ту ж «Арію» Баха і якусь частину чи то Гріга, чи то Дворжака. А потім характерним жестом прогнав оркестр зі сцени, щоб ми перестали аплодувати. Колоритний дядько.