Все та ж жара

Немо­жли­во вийти надвір. Пече так, як зда­є­ться не пекло ніко­ли, ну хіба що в Кар­па­тах того року, як я їздив на роз­ко­пки.

Трин­дець.

Зно­ву дово­ди­ться сиді­ти цілий день у хаті. Про­сто немо­жли­во. А ще я ходжу в шко­лу і сиджу в кла­сах у самий роз­пал аццько­го пекла.

Вла­сне, зно­ву під­би­ває напи­са­ти щось неве­ли­ке, але фун­да­мен­таль­не, хоча та ідея, яку я зараз поти­хень­ку маю, ніку­ди не годя­ща.

Та і музи нема.

Мітки: ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.